Розділ «Частина друга»

Пострах пішов по панах підгірських. Де не зійдуться – розмова тільки про одно: там того пограбовано, там того спалено, там того убито.

– Чули? У Вербіжі зрабовано пана Добросельського. Все забрано… Все…

– Се його піддані, Джамиджуки, навели. Вони в Довбушевій ватазі – ну от і направили.

– Не все одно, хто направив? Він і без направи буде нападати на всіх підряд.

– Як підряд?

– А так. Буде йти за порядком: сьогодні мене, завтра вас, післязавтра його…

– Та що ви?

– Та нічого. Ви чули, як він всюди говорить, що вижене всіх панів і жидів із «свого краю».

– Жидів – не бороню. А як же мене, коли я з діда-праді-да тутешній?

– А він каже, що то край їхній і що ми тут всі зайди.

– Ну… це вже…

– Стрівайте, – вмішується третій. – Ви це самі від Довбуша чули чи з чого ви так вньоскуєте?

– Сам Довбуш це каже і повторює всюди. Коли мого сусіда, пана Рушиця, грабував у Воскресінцях, то так і казав: «Забирайтеся, – каже, – пани звідси, бо однаково життя вам тут не буде. Підійму весь народ проти панів, то всім народом вас виженемо. Я, – каже, – тільки перший загін народний. Мене вислано розчистити шлях, намітити путь». От як він міркує.

– То як, пана Рушиця пограбовано?

– Вже.

– А яка у нього колекція зброї була!.. Я часто любувався, буваючи у нього.

– Пішла вся.

– А як з розумувань того Довбуша, чи не відчуваєте ви, панове, тут якого вищого керівництва? Будь-що-будь, а такі ідеї – підняття всього народу і таке інше – це нове в устах гуцула. Ми знаємо опришків і опришків усяких, але то собі просто грабує чоловік – і все. А тут… Воля ваша, а я вбачаю тут чиєсь керівництво. Чи не постарався тут і не приложив руки який піп руський.

– Можливо, що й так. Бо дійсно: він убиває мало кого, більше грабує. Гуманним, так би сказати, способом виганяє нас звідси.

– То не убиває, кажете?