Розділ «Частина перша»

– А ти не скалічивси, єк скакав?

– Здає ми си, що ні. Лиш обдер-сми зі шкіри ногу, ади, кров чюрит.

– То байка. Злізай, сарако, вниз. Лиш там мочєр, то дивиси, де сухіше. І йди гет, у мою праву руку утуда. Там є вихід. І я туда надійду.

Олекса поліз униз. Там було темно і вогко. Нога грузла в холодній грязюці, а де її поставити на сухе місце – не було видно. Часом загрузав Олекса так, що ледве витягав ноги. Що й без того його вбрання було не першорядної свіжості, а тепер і поготів. Пару разів зачепився за невидиме суччя під ногами і впав. Тож коли виліз на світло, було на що подивитися. Старий вівчар лиш головою похитав.

– Єк же ви суда си ізнайшли?

Олекса розповів, як умів. Пастух тільки хекав слухаючи.

– Що то є дурне, – оприділив потім. – Таже ми, гірські люде, вік наш, сказати, ту проводимо, але тих трох порогів не знаємо, а ви, молодєки, хтіли ізнайти… Є гроші, є, слова нема, лиш гляба їх дістати. Три нни, кажеш, биндили… Могли би-сьте й три тижні блукати і все по однім місці. Бо то й таке буває. Ходит-ходит чоловік, му си здає, ніби гет далеко увійшов – а він докола їдної кечери си крутит. Шіське ваше, шо ше трафили на полонину, бо могли би й смерті пожити.

– Медвідь?

– Ни конче медвідь – вепер.

Олекса відхитнувся.

– А ту й вепрі є?

Перед сею звіриною, що про неї тільки розповідали в Печеніжині, Олекса мав респект. Він наслухався, яка то немилостива звірюка, що «ви' неї й рєтунку нема». Коби знав, що водиться на Чорногорі, то, може би, й не пішов… Зрештою, раз уже все перебуто й Говерла ось тут, то пошукати скарбів Олекса таки пошукає.

– А де Говерла? Та це ж Говерла.

– Ні. Се не Говерла, а Хом'як.

– Хо-м'я-ак…

– Таже Хом'як. А Говерла ей де. Під угорський хитар тра йти.

– То се не Говерла… Се Хом'я-а-к…

В голосі хлопця почулися сльози й стільки розчарування, що старому жаль стало.

– Та то оннаково. Ци би й до Говерли ви си допхали, оннаково би нічо не знайшли. Ти вже мені вір.

Але Олекса не міг примиритися з думкою, що стільки трудів, стільки боротьби, голоду, страху, риску та ще попереду батькова тіпанина – і все те за пусто-дурно. Цілком…