Розділ «Частина І Попівна з Рогатина»

Ібрагім тим часом вів своє:

– Особисто вам, о велика валіде, я подарую дуже цікаву служницю-русинку, придбану мною днями. Рабиня обійшлася мені надзвичайно дорого, але запевняю вас – вона коштує заплачених за неї грошей! Щоправда, не така вона гарна, як жінки султанського гарему, але надзвичайно мила, розумна й начитана, розмовляє кількома мовами й навіть латиною, вміє шити, вишивати й багато чого іншого. Молода й енергійна. А головне – не сумує, як решта, навпаки, весь час сміється… А як співає!.. Голос надзвичайно високий, немовби дзвіночок, бадьорить і тішить вухо. Просто живий скарб, а не рабиня, – от що я вам скажу!..

У пропозиції Ібрагіма валіде запідозрила якийсь підступ, тому замість цілком очікуваної подяки уїдливо поцікавилася:

– Якщо твоя рабиня настільки гарна й досконала, навіщо ж дарувати її, немов непотрібну… або навіть обридлу річ?

Тоді ефенді перейшов до заздалегідь заготовленої захопленої пишної промови:

– О благословенна правителько, ви настільки багато для мене зробили й так багато означаєте в моєму житті!.. У порівнянні із благодіяннями, які я одержую, спілкуючись із вами, навіть найкраща й найдорожча рабиня нічого не вартує! А тому я, скромний раб, благаю прийняти від мене цей невимірно малий, скромний дарунок на знак моєї глибокої поваги до вас! Можете на ділі переконатися, наскільки я відданий вам і нашому султанові: я навіть готовий пожертвувати власним задоволенням! Я не стану насолоджуватися купленою для себе, але не використаною мною рабинею-служницею…

Після таких слів валіде припинила спротив і прихильно мовила:

– Гаразд, високоповажний Ібрагіме, я прийму твій дарунок.

Низько кланяючись, царедворець вийшов геть. Він лишився задоволений розмовою, інтуїтивно відчувши, що зміни, які відбулися з Сулейманом, торкнулися не тільки його самого, але навіть величної валіде! Ібрагім також зрозумів, що нарешті придбав впливового союзника в особі матері повелителя правовірних.

Але головне – досить вишукано позбувся нестерпної некерованої рабині, яку придбав за шалені гроші, піддавшись її непоясненному впливу… і яка всього лише за два дні перебування в нього в будинку встигла перелаятися з усім гаремом!!! До того ж своїм демонічним реготом і незвично потужним голосом зводила з розуму і слуг, і самого господаря будинку.

Тим часом валіде, перебуваючи під враженням ідеї, підкинутої заповзятливим греком, викликала до себе кізляр-агу. Поприсідавши й повклонявшись досхочу, євнух застиг перед матір’ю султана, очікуючи наказів.

– Бажаю оглянути невільниць, надісланих ханом Гіреєм. Також запроси служниць і уста-ханум[21] для відбору одалісок: потрібно терміново поповнити султанський гарем.

– Добре, пані, зараз же виконаємо! – І головний євнух щодуху кинувся геть.

Активність валіде не на жарт стурбувала Гюльбехар: клята розжиріла корова намагалася ледве не штурмом пропхатися на територію валіде, однак темношкірі євнухи не пропустили її, а послані нишпорити служниці не змогли роздобути жодних мало-мальськи цінних відомостей – за що були жорстоко покарані.

Шукати жінок у власний гарем Сулейман не міг… та й не вмів. Утім, султани ніколи і не шукають дружин – замість них це роблять інші. Дуже часто все вирішує простий випадок. Однак покладатися на провидіння тепер Хафіза ніяк не могла. Одного разу вона вже вибрала цю мерзенну черкеску Гюльбехар, і рабиня була доставлена її синові для втіх… Всупереч очікуванням, горянка не зламалася, а незабаром перетворилася з незначущої наложниці на справжню володарку, перетворилася на султаншу перш, ніж Сулейман – на султана. У черкески було для цього все: царствена хода, горда вдача, вимогливий голос. Навіть тіло, розжиріле після пологів, не могло зіпсувати справи!

Недарма Сулейман дедалі частіше відвідував Гюльбехар, цікавився народженими саме нею дітьми. Таке спілкування приносило володареві правовірних масу задоволення й упевненість у собі. Із султаном черкеска була милою, скромною й не просила для себе нічого, за винятком дріб’язків: нефритових гребенів, перлових ниток, відрізів оксамиту або шовку. Зрозуміло, Сулейман щедро обдаровував скромницю понад це, вона ж лише мило закочувала вологі виразні очі, а її коров’ячі вії починали заклично тріпотіти.

Валіде ледь стримувала тремтіння, щоразу зустрічаючи черкеску. Зарозуміла дочка гір, темпераментна і свавільна, розгулювала по гарему в широких шовкових шароварах і в довгих прозорих сорочках із просторими рукавами, демонструючи крізь тонку тканину розжиріле, але як і раніше міцне тіло. Нахабниця роздавала служницям найнесподіваніші завдання й накази, тим самим демонструючи, що володарка в гаремі не валіде Хафіза, а вона – неповторна Махідевран.[22]

І тут раптом – отака прикра осічка!..

Відбір одалісок для гарему володаря тривав недовго: в основному з новою партією прибули темношкірі рабині-служниці, слов’янок же надіслали всього лише трьох. З-поміж них виділялася одна русинка з дивним ім’ям Марися: стрункий дівочий стан, пишні розвинені груди, каштанове волосся, що струменилося на плечі великими локонами, доволі світла оксамитова шкіра, величезні блакитні очі, пухкі червоні губи, рум’янець у всю щоку, легка дівоча хода – ну просто красуня! До того ж веселої вдачі… Валіде мимоволі замилувалася нею й охрестила рабиню новим – гаремним ім’ям: Нейше.[23]

Роки в татарському полоні не минули даремно: дівчину навчили запально танцювати, грати на лютні й багатьох інших премудростей. Природна доброта й легкий характер рабині викликали в Хафізи непідробний захват. Пані правителька була впевнена, що русинка легко завоює серце її сина й одночасно не вислизне з-під її особистого контролю – на відміну від мерзенної черкески. Задоволена валіде передала майбутню одаліску в руки уста-ханум для подальшого навчання всяких необхідних дріб’язків і гаремного етикету. Оселили Нейше-Марисю при покоях валіде, а не в загальному гаремі: адже тут Гюльбехар не могла її побачити…