Розділ «Погоня»

– Трапляється, що і в голого можна знайти.

Ворон потупцював на місці, а таки пішов пускати млина.

По тому вони знесли на палубу мішки з воза, яким уже їздили до Махтея додому. Махтей, Білокобилка і хазяїн посідали на драбиняка і вйокнули на коні.

…Ворониха повзала на колінах по стежці, протоптаній від хати до сажу. Семен також пройшов по тій стежці, обдивився в сінях, у сажі, заглянув до порожнього корита, а далі присів біля жінки й почав розпитувати, як сталася пропажа.

Молодиця була негарна, ротата, й він зітхнув. «Було б добре, – подумав, – знайшовши коралі, почепити їх на красиву, гнучку шию. Не пощастило».

…– Я ж тільки туди й назад… Запарила висівок, підмішала дерті…

– Дерть де стояла?

– Там же, в коморі у кадовбі.

Семен обдивився кадівбець.

– А як висипали свиням?

– Як завсігди… Перехилилася й висипала. Свиня почала їсти одразу, а підсвинки довго не підходили.

Білокобилка ще раз пройшов до сажу, далі довго розглядав свиней. Чухав свиню за вухом, під животом, свиня рохкала й лягла, вивернувши живіт.

– Ось що, хазяїне, – сказав Білокобилка Ворону. – Хочеться мені ковбас… Клич колія та ріж свиню. Вона не поросна?

– Не поросна… Та ти здурів?

– Коралі – в ній. З’їла їх льоха. Проковтнула.

В куточках Махтейових губів забриніла посмішечка.

– Таке мелеш…

– Мелеш ти… А я розказую, де коралі.

– Через три дні Петрів піст…

– Що тобі дорожче, свиня чи коралі?