Розділ «Погоня»

– Навіщо тобі така шкапа?

– На чоботи, – відказав суддя, свідомий свого високого уряду та власної «скутечної справедливості».

Польний гетьман лежав хворий – поїв кав’яру та карасів смажених, й чи то кав’яр був несвіжий, чи карасі якісь не такі – з козацького озера, – він заслаб на живіт і за два дні вгуцав стежечку від намету у верболіз. Туди біг притьма, звідти його несли попід руки, охлялого, а тим часом двоє регіментарів – Малиновський та Пиво – не доходили згоди по налозі на козаків.

– Треба йти з гори, – наполягав Малиновський.

– Треба напирати від води, – стояв на своєму Пиво.

Човпіли на горбку, неначе півні, котрі ось-ось мають зчепитися в бійці. До того й хилилося. Високий, сивий, з шляхетним обличчям, у потьмянілому панцирі Малиновський запалювався дедалі дужче, вимахував трипалою правою рукою перед обличчям Пива:

– Маємо вести інкурсію по Александру Македонському…

– До дупи Македонського… Увесь згірок вицілений козацькими гарматами…

На Пиві – блискучий, окований сріблом панцир і кіраса з павиним пір’ям, яким бавився вітерець, і це вельми дратувало Малиновського.

– Що ти там тямиш…

– Уже ж більше за тебе…

– Я сенатор…

– Тобі бути козячим пастухом, а не сенатором.

– Що? Нікчемний холопе… Я уродзоний шляхтич…

– Ти такий уродзоний, як я турецький цісар. Викопав вітцеві кості, помив у калюжі, та освятив їх у костелі. От і уродзоний…

– Я хрещений у Кракові, в королівському костелі… Сам король дослухається до моїх порад.

– Твої поради такі мудрі, як оця дуля, – і тицьнув невелику, але добре загогулену дулю під довгий шляхетний ніс Малиновського.

Малиновський сіпнувся, але з трьох пальців, без великого та вказівного, дулі не скрутиш.

Отож наступали кожен окремо, спочатку жовніри Малиновського, далі – реєстровики Пива. Жовніри сипонули з Дурної скелі, сподівалися сягнути козацьких шанців вмах, бігли з галасом, свистом, але їх зустріла козацька картеч, важкі чавунні ядра кресали по скелях, і в повітрі захурчали уламки заліза та каменю. Те хурчання, той вереск металу та каменю були страшніші за свист самих ядер, вони притлумили звитяжні погуки, застрашували, гасили відвагу. Жовніри присідали за скельками, стріляли звідти по шанцях, але козакам великої шкоди ті постріли не завдавали. Жовнірська лава розсипалася, несла великі втрати.

А тим часом реєстровики та надвірники Пива пробігли по піщаній ріні, якийсь час їх ховав від пострілів високий берег острова, й виметнулися перед шанцями. Козаки вдарили дружнім випалом, встигли вистрілити ще двічі, реєстровики сягнули рову та низенького, заплетеного по валу тину й навіть повалили його. Там зав’язалася люта січа, козаки оборонялися ратищами, шаблями, друга та третя лінії й далі заряджали рушниці і смалили просто ворогові в обличчя. Й ворог не витримав, похитнувся, кинувся у втечу. Козаки стріляли навздогін.