Розділ «ОЛЕНІУМ-2006»

Мітинг закінчився.

Державні упряжи роз’їхались у різних напрямках.

Люди знову почали ловити і гнуздати оленів.

Падав сніг...

— Це ж наш козел рогатий стрибав на ройтберігівського Сема? — питав тим часом Василенків тесть тещу, котра всю ніч і весь день не відходила від телевізора.

— Наш, наш! — разом закричали задоволені Оксанка і Павлик.

— Ну то пиши пропало, — зітхнув тесть.

— Це ж чому? — відгукнулася Ілона Павлівна.

— П’ятий пункт універсалу! — коротко пояснив тесть. — Як воно було в тебе непутяще, так і залишилось. Я ж казав, треба було за іншого заміж виходити...

Репортери наздоганяли Зою аж до самої околиці. Вона плутала сліди, бігла дворами, долала замети і так вправно стрибала, що вони ледь устигали за нею, дивуючись, яким чином Мадонні вдається не вронити з рук немовля. А потім повернули назад, жестами показуючи один одному, що жіночка, мабуть, несповна розуму.

Зоя дісталася дому вночі. Години зо дві, не знімаючи пуховика, розмочувала зігнуту руку під струменем гарячої води, аж доки з закам’янілої кінцівки випав проклятий згорток. Ріг зі стукотом упав назад до ванної. Там, де і був.

Зоя огляділа своє непотрібне багатство... Залишати його в квартирі після сьогоднішнього інциденту небезпечно.

«Десь зарию — до кращих часів!» — вирішила вона і, долаючи несамовиту втому, зв’язала до купи обрубки, взяла кухонний совок і, ледь пересуваючи ноги, знову пошкандибала на вулицю.

Дійшла до затишного місця за смітником і почала рити. Весь час ямка здавалася їй замалою, — і Зоя відчайдушно працювала, аж поки в її обличчя пирснуло щось вологе.

«Каналізацію порушила... — з жахом подумала Зоя. — Цього ще бракувало!»

Але струмінь, що вибився з-під землі, був досить дивним: він випростався, набрав потужності й рівним нескінченним фонтаном здійнявся вгору.

Зоя понюхала долоні та зі щасливою посмішкою обмазала ними без того замурзані щоки...

Янголи небесні затріпотіли над нею шелесткими крильцями і щосили задмухали в свої золоті сурми: «Бути тобі, Зою, королевою!».

Зоя Павлівна перехрестилася, огородила джерело кілками, що валялися неподалік, підібрала шматок картону, настромила на палицю і старанно вивела на ньому губною помадою: «Обережно: заміновано! Приватна власність З. П. Пікач». І пішла спати.

Уранці на неї чекали серйозні справи: з-під землі струменіла нафта...