Розділ «ОЛЕНІУМ-2006»

— Ну, той... — сказав Бодя, і знову з його рота полізла зелена куля.

— Ти ким хочеш бути? — спробувала перевести розмову Зоя, поглядаючи на годинник. — Мабуть, склодувом?

Бодя знову напружився.

— Не хочу... — промимрив він.

— А чого ж ти хочеш?!

Бодя голосно втягнув кульку.

— Ти можеш дихати нормально? — суворо запитала Зоя. — Кажи і йди геть: у мене обмаль часу!

Бодя витер рота, пару разів жуйнув і наважився:

— Сек...усу...

— Чого? — не зрозуміла чи вдала, що не розуміє, Зоя Павлівна.

— Ти обіцяла... — пробурмотів Бодя.

— Кажу ж тобі, йолопе: ріг — то півсправи. Відпиляти ріг може кожний!

— Ну... Нехай буде півсправи... — сказав Бодя і ледь стримав бажання дмухнути в глевкий кавалок, котрий перекочував у роті.

— Та як ти собі це уявляєш? — засміялась Зоя. — Ногу показати тобі, чи що? Якого ще «секусу»?

— Не-тра-ди-ці-й-но-го... — по складах вимовив Бодя і видав «на-гора» таку кулю, що Зоя змушена була відступити на два кроки в тісному передпокої та випустила з рук гребінець.

Скориставшись нагодою, Бодя швидко витяг з кишені касету з яскравими красномовними малюнками:

— Ось тут усе показано...

Зоя прийшла до тями.

— Ах ти шмаркач! Негідник! Крадій! Таке пропонувати! Півсправи йому подавай! Це ж треба, що вигадав! Півсправи!!!

Зоя зареготала. І бідолашний Бодя інтенсивно запрацював щелепами.