Розділ «ОЛЕНІУМ-2006»

Дружина була жінкою аполітичною, дивилася лише серіали, увесь час поралася на кухні, і тому її несподівано жорстока відповідь змусила Ройтберга пустити ще одну довгу сльозу.

— Не переживай: відкручу власними руками — без наркозу!

Пізно ввечері, не дочекавшись дзвінка підлеглого, Ройтберг вийшов у двір. Вдома не сиділося. Муки сердешного Сема ятрили душу. Він зазирнув до стайні. Сем стояв біля стіни, впираючись своїм єдиним рогом у стіну, аби зберегти рівновагу.

— Потерпи ще трохи... — прошепотів Ройтберг і нервово оглянув двір: — «Ну якщо ця падлюка не прийде, звільню завтра ж!»

Аж ось в арці замаячила знайома постать — Василенко. Під пахвою він ніс щось загорнуте в цупкий папір. Вигляд у нього був зацькований, на щоках і на носі набрякли червоні судини. «П’яний!» — промайнула думка. Але Василенко наблизився, і гострий нюх Ройтберга вловив лише запах розпашілого чоловічого тіла. «Якщо він з таким амбре ходить на інтерв’ю, — подумав Ройтберг, — зрозуміло, чого в нього нічого путнього не виходить!»

— Приніс? — запитав він.

— Авжеж! — І Василенко розгорнув папір.

— Ого! — обпікся Ройтберг ще гарячим лезом. — Ти що, дрова пиляв?...

Василенко автоматично сховав руки до кишень:

— Та той... Як його... Діти просили ялинку...

— Так літо ж надворі!

— Та... Ну, так... Літо... А що?..

Ройтберг тільки рукою махнув і знову подумав: «І що в ньому знаходить клята бабьонка?»

— Пішли, — наказав він, — допоможеш рога спиляти. А то зовсім змучилася тварина...

Василенко якось дивно відводив очі. Ройтберг підозріло зиркнув на нього. А раптом це він? Він скоїв цей злочин?! Наступна думка була ще жорстокішою: а раптом він, цей недоносок, і є «оленевий маніяк»? Треба перевірити: Сем одразу впізнає свого кривдника.

— Пішли до стайні! — знову наполегливо наказав Ройтберг. — Я триматиму. А ти пиляй! Самому не впоратись...

Він вимкнув сигналізацію, задзеленчав ключима, обережно скру тив колючій дріт і відсунув загорожу. В стайні було тихо і тепло. Ройтберг підштовхнув колегу до оленя і уважно стежив за реакцією останнього. Але Сем довірливо потягнувся до гостя. Від того приємно пахло оленем.

— Я його потримаю, а ти давай... — І Ройтберг охопив міцну шию тварини.

Якби він знав, яку важку роботу проробив Василенко годину тому! Цей ріг був точнісінько такий, як і той, що тепер лежав у ванній Зої Павлівни Пікач у вигляді трьох неоковирних обрубків. Семен поплював на свої мозолі і взявся до роботи.

— Знав би, яка падла це зробила — примовляв Ройтберг, погладжуючи тремтячі боки Сема, — закопав би в землю живцем! Кишки б повипускав!