Розділ «Андрій Курков Лагідний янгол смерті»

55

Минуло ще кілька годин. Море знову заспокоїлося, розгладило свою поверхню, прибрало гребінці піни. Пором відплив недалеко від нафтової платформи, над якою живим маяком танцював вогняний смолоскип.

Ми знову стояли з Гулею біля борту. Моя рука лежала на її плечі. Мовчки ми проводили поглядом вогняний маяк, поки він не лишився позаду.

Петро сидів на підстилці й курив свою люльку, щедро ділячись із нами легким тютюновим димом. Галя спала. У нічній тиші лунало тільки дзижчання корабельного двигуна. Але ми швидко звикли до цього механічного шуму і не звертали на нього уваги, наче його і не було. Для нас він був просто складником тиші.

— Слухай, — прошепотів я Гулі. — А де наш хамелеончик?

— У мене в баулі, — промовила вона теплим шепотом мені просто у вухо.

— Йому там не душно?

Гуля усміхнулася:

— Звісно, ні. Йому там значно приємніше, ніж у пустелі.

Десь за спиною пролунали гулкі швидкі кроки. Я озирнувся. Тінь людини ковзнула по нижніх сходинках освітлених залізних сходів, що вели наверх до човнів.

— Хтось не спить, — сказав я.

— Незабаром ранок, — прошепотіла Гуля. — Гляди, берег!

Я повернув голову, простеживши за її поглядом, уперед по ходу порома, і побачив віддалік скупчення маленьких вогників, які піднімалися вгору.

— Петре! — озирнувшись, промовив я неголосно. — Баку!

Він звівся на ноги. Не виймаючи люльки з рота, підійшов до мене. Вдивився у далекі вогники. Потім узяв люльку в руку, постукав нею об борт, витрушуючи скурений тютюн. Зітхнув.

— За три-чотири дні будемо вдома, — промовив він голосом фаталіста, наче йому абсолютно не хотілося додому.

— Це якщо без пригод, — промовив я.

Він озирнувся, подивився на мене сумно і кивнув.

— Було б незле, якби «без пригод»...

Хвилин за сорок пором ожив. Пасажири пробудилися, почали збирати речі, складати розгорнуті на залізній палубі ковдри і підстилки.