Розділ «ЧАСТИНА П’ЯТА»

«Програв, — розгублено думав він. — Чому?

Може, програв саме тоді, коли повірив, що у світі справді є місце істинам? Що є у Всесвіті хоч щось незмінне, не підвладне обставинам?»

Він устав. Обтрусив штани. Рушив праворуч, через дорогу і далі, вулицею Ярославів Вал.

— Купіть апельсини, — запропонувала дівчина за яткою біля входу до овочевого магазину «Золота осінь».

Він купив кілограм. Шість помаранчевих кульок у червоній пластмасовій сітці.

— Ви не підкажете, котра година? — чемно запитав хлопчик років дванадцяти у круглих окулярах.

— О пів на четверту, — сказав він, зиркнувши на циферблат на своєму зап’ястку.

Хлопчик зам’явся:

— А… скажіть, будь ласка… ви троль?

— Тільки наполовину, — зізнався він з жалем.

— Я можу чимось вам допомогти?

Він кинув на співрозмовника чіпкий погляд. Хлопчик як хлопчик, у шкільних штанях і короткій курточці, з полотняною сумкою на плечі.

— Надто пізно, — відповів, простягаючи хлопчикові апельсин. — Чим тут уже допоможеш? Один чоловік цілісіньке життя мріяв мати кохану жінку і друга… Але відмовляв собі в цьому праві. І ось тепер виявилося, що він просто старий ідіот. Що він міг побудувати замок, населити його дружинами, друзями, та ким завгодно… і жити собі розкошуючи. Розумна людина на його місці так і вчинила б.

— Розумні люди завжди перемагають? — запитав хлопчик, акуратно очищуючи пахучу жовтогарячу скоринку.

— Завжди, — сказав троль.

— Він потрапив у біду?

— Так. Звичайно.

— Він же може погукати на допомогу друга? Чи кохану жінку?

— Відкіля? Ти ж бо пам’ятаєш — у нього їх немає…

Влад розплющив очі. Він спав.