Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Якийсь час Філософ розглядав заслане хмарою небо над Гремовою головою.

— Зазвичай у казках трапляється інакше. Тільки добрий, хоробрий, співчутливий…

— На жаль, — сказав Грем…»

Третя книга пригод позашлюбного троля рухалася нестерпно важко, на відміну від перших двох. Чи винна у цьому хвороба (відразу після отруєння на Влада напосілася ще й жорстока застуда), чи важко перенесена пригода з Анжелою, чи спогади про Ганну, — але троль із супутниками частенько загрузали, ніби в сиропі, говорили ні про що і діяли непереконливо, Владу раз по раз доводилося присаджувати їх, повертати на вихідну позицію, величезними шматками викидати і переписувати вже готовий, здавалося б, текст.

Провештавшись кілька тижнів по готелях, досі застуджений, млявий, хворий, він повернувся нарешті додому. Поштова скринька була розкрита і безсовісно вичищена, а до хвіртки липкою стрічкою хтось приклеїв записку, але мокрий сніг і відлиги майже цілком змили чорнило, і розібрати, хто і що саме від Влада хотів, було неможливо.

Про всяк випадок він передзвонив до літагентської контори. Так, усе йде за планом: перший варіант кіносценарію готовий, рукопис перешлють із кур’єром, тому цього тижня панові Палію не слід нікуди зникати. Так, згідно з видавничими даними планується збільшити наклади… Так, преса працює, як і було задумано, несподіванок не виникло. Кореспонденти? Не виключено, що хтось із них виявлятиме ініціативу, однак домашню адресу пана Палія утаємничено, як і домовлялися…

Наступного ранку Влад вистежив листоношу — і, всупереч звичці, завів із ним розмову, поцікавився, чи не залишав він на воротях записку, приклеєну липкою стрічкою. Листоноша доволі грубо заявив, що, по-перше, стежити за вмістом скринь-

ки — не його обов’язок, по-друге, коли ЇДЕШ надовго, варто залишати на пошті заяву, і по-третє, ніякої записки він не залишав, а хто залишив — не має жодного уявлення, Влад повернувся додому. Побрів до ванної, поліз у шафу, щоб витягти свіжий рушник, — рука натрапила на незнайомий предмет. Роззявивши від несподіванки рота, Влад витяг із шафки прозору пластмасову сумочку, заповнену шампунями, бальзамами й іншими косметико-гігієнічними жіночими штучками.

Ну, звісно. Це і є та «шпилька», за якою поверталася Анжела.

Що все-таки було в тій записці, перетвореній за кілька тижнів негоди у покритий патьоками клаптик?

Настрій Влада, й так не надто веселковий, зіпсувався ще більше. Він заліз під душ і довго стояв, ворушачи губами, під гарячим дощем.

Намагався думати про троля.

«І нащо лишень я пішла з дому! — плакала Дея. — Дурепа я, дурепа, так мені й треба, ось умру на цій рівнині, буде мені наука на всеньке життя!

Гран-Грем і хотів би її втішити, але не знав, чим. Тобто можна було, звичайно, сказати, що з-поміж них трьох Дея — найреальніший кандидат на виживання в Долині Совісті. Бо навіть самобичування — не більш ніж примха, а вже за хвилину вона знову повеселішає і заспокоїться… Навряд чи така розрада сподобалася би Деї, тому троль мовчав.

— Що нас очікує, Греме? — стурбовано запитав Філософ.

— Долина Совісті, — неохоче пояснив Грем.

— Тобі доводилося там бувати?

— Ні, інакше це було б помітно. Ви б принаймні напевно звернули увагу.

— Каліцтва? Якесь особливе клеймо? Чому той, хто перетнув Долину Совісті, відрізняється від решти?

— Не обов’язково відрізняється, — сказав Гран-Грем іще неохочіше. — Дехто є таким вже з народження…