Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Мами не було вдома. Влад завмер у кріслі, боячись поворухнутися, і повторював про себе: «Мене немає вдома!».

— Владе, — ридала Іза, — я знаю, що ти тут… Відчини! Ну, відчини! Будь ласочка! А-а!

Зупинялися перехожі. Приходили сусіди, вмовляли Ізу йти додому, вийшов навіть власник овочевої крамнички, виніс кухлик із водою й пляшечку валеріанки. Влад сидів, закусивши рукав шкільної курточки, і мовчки згадував усі відомі йому вірші.

Було так страшно, начебто у двері його квартири пхалося не заплакане дівчисько, а озброєний рожном людожер.

Коли Іза на хвилину замовкла, перервавши свій розпачливий заклик, Влад навкарачки дістався до телефону й подзвонив Ізиним батькам. І, сам мало не зі слізьми на очах, сказав, що ні в чому не винен, що Іза тут, і нехай вони її заберуть…

Ізин батько приїхав на машині.

Владові так і запам’яталося це дівча — розпатлане, з червоним зарюмсаним обличчям, з його ім’ям на губах. Більше він ніколи її не бачив.

Батьки знайшли можливість відвезти Ізу до іншого міста — подалі від настільки руйнівного «першого кохання».

…Історія мала несподіване продовження. У містечку, де й так бурхливо переживали весну, стався просто вибух романтичних настроїв: натхненні прикладом нещасної Ізи, дівчатка писали листи й щоденники, вирізали серця із золотого паперу, і на рожевому тлі загального психозу трапилося кілька справжніх скандалів — з істериками й абортарієм. З інших шкіл у сто шістдесят шосту посунули масові делегації дівчат — подивитися на серцеїда-Влада; деякі з них відразу розчаровувались, побачивши, який він невисокий і непоказний, але дехто закохувався, писав Владові листи, і він уголос зачитував їх у роздягальні перед фізкультурою, і дружній регіт пацанів допомагав йому впоратися зі страхом.

Тому, що вві сні до нього іноді приходила Іза, розпатлана, зарюмсана, з безформним ротом: «Відчини! Ну, відчини! Будь ласочка! А-а-а!»

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Дімка

Наближалося літо, і Влад сподівався, що перед обличчям іспитів історія з Ізою підзабудеться. А там і пора літніх таборів наспіє, час для нових романтичних драм, і нехай ці божевільні дівчиська шукають перше кохання де завгодно, тільки не поряд із Владом, з нього досить…

Якось, оформляючи після уроків кабінет математики, він відверто розговорився з учителем:

— Ну, дурепи! Дурепи ж! Дотепер табунами за мною швендяють… Що я їм зробив?! Через одну недоумкувату…

— Дурепи, — сумно визнав математик, думаючи про щось своє.

— Чому саме я?! Он, Гліб вродливіший… Здавалося б, ідіть, чіпляйтеся до Гліба! Так ні ж…

— Є в тобі щось, — задумливо мовив математик. — Харизма якась. Знаєш, що таке харизма?

Влад кивнув.

— Ось, наприклад, якщо хтось занедужає надовго… Кому він першому з хлопців телефонує?