Розділ «ЧАЙКА»

Зводить на їх заплакані зацікавлені очі:

- Як се, діти, талант?

Пояснили:

- Маляр був би з його людям на диво та на радість.

Розмовляли, розважали, поки й сонце зайшло.

- Ходімо, бабусю, з нами, ми вас переночуємо.

Затурбувалась:

- Ні, ні. Оставте мене, діти, тут.

Не домагались... Тихо-тихо розійшлись, залишивши стару у сина в гостях одну.

Так і просиділа над свіжою могилою всю ніч, при зорях розмовляючи з сином. Припадала головою до могили, питала:

- Чи ти оце чуєш, сину, що я говорю до тебе?

А як почало видніти, умилась росою, пішла до базару, питається:

- Де б я тут найнялась хати мазать або води носити?

Київ... По бульвару плентає, як нічна тінь серед білої днини, стара жінка. Коло личаків - курява, як димок,- всилу ноги пересуває. Чи невидюща, чи на ноги недужа. На плечах - сакви, в руках - костур. Спинилася коло лавочки, де веселою юрмою сиділа молодь. Дивиться на юнаків, хоче щось спитати - очі засвітять щирістю та й знову погаснуть - боїться.

Помітили. Привітно:

- А що вам, бабусю?

Губи ворушаться - щось каже - не чути.

- Голосніше, бабусю, не чуємо!

Підійшла ближче:

- Скажіть, будьте ласкаві, де у вас тюрма пересильна?