Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

— Віддай нам дівча, Хортице, віддай! — дружно завили відьми.

— А дульки вам, — відрізала Ірка й, аби всім було зрозуміло, скрутила дулю.

Роблені перезирнулись, посідали на свої мітли й почали кружляти над огорожею Ірчиного будинку. Безперервною каруселлю повз хату пролітали дівчиська на мітлах, бабуськи на віниках… Сонце згасло, неначе на нього накинули темну вуаль.

Повітря сповнив шурхіт безлічі голосів:

— Поверни дар, поверни! — шепотіли голоси. — Віддай! Пожалкуєш-ш-ш!

Болісно скрикнувши, Тетянка затисла вуха. Але голоси шурхотіли в повітрі, лізли, проникали в. мозок… Ірка досадливо цмокнула язиком. У, відьми прокляті, їх багато, тому вони такі й нахабні. У такого кодла цілком вистачить сил зробити так, аби будинок поринув у морок, щоб сторонні очі не бачили нічого, крім старенької хатки й порожнього подвір’я.

— Це шо ж таке коїться? Шо ж воно тут таке літа? — бабуся горлала так, що навіть настирливий шурхіт голосів на мить стих.

Ні, хто вже в цій веремії зовсім зайвий — то це бабуся! Зараз іще вискочить за ворота — відьом поганяти. Ірка нахилилась і висмикнула з грядки тонесеньку стеблинку сон-трави. Розтерла її в пальцях.

Щось дзвякнуло, неначе впустили ложку, а потім почувся гучне, богатирське хропіння. Ірка зазирнула у вікно. Бабуся спала, поклавши голову на стіл. У величезній каструлі кипів борщ.

— Жах, поїсти спокійно не дадуть, — нервово буркнула Ірка, прикручуючи під борщем вогонь.

І раптом ніби чиясь невидима рука поторсала Ірку за плече, змушуючи озирнутись. Перед ворітьми йшли на посадку ще дві добре знайомі відьми. Під Стеллою була найзвичайнісінька дерев’яна швабра. Проте Оксана Тарасівна сиділа на чомусь схожому на декоративну кочергу: кручене руків’я, прикрашене стразами, ексклюзивний дизайн.

Ірка сумно зітхнула й попленталась на переговори.

— А можна, щоб ваші роблені не кружляли над головою? — не привітавшись, зажадала вона у відьом, що чекали на неї. — Дратують!

Стелла хихикнула:

— Та вони знають! Тому й крутяться!

— Віддай дар! Віддай! Віддай! — зимовою хуртовиною завили голоси відьом, карусель довкола будинку прискорилась, вона оберталася швидше й швидше… Миготіли мітли, розвівалося волосся, і навіть Ірці здавалось, що під нею починає пливти земля, а Тетянка дрібно тремтіла, і її очі сповнювалися божевіллям.

— Дівчатка наполягають, — посміхнулась Оксана Тарасівна. — Ваше становище зовсім безвихідне.

— А ваше — безвхідне, — намагалась триматися Ірка. — Ми не можемо вийти, а ви не можете увійти.

— На старій автостоянці ти теж гадала, що ніхто не пройде крізь твій захист, — погрозливо сказала Оксана Тарасівна. — І чим усе скінчилося?

— Нічим гарним, — покладливо погодилась Ірка. — Ваші почали битись на смерть. Он, фізіономії ще й досі подряпані, — вона кивнула на Віку, котра саме пролітала повз них. Лялькове личко красуні псувала багряна смуга.