Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— Здуріла, чи що? Ну нехай уже Богдан, як мала дитина, поводиться, всі хлопчаки такі — ненормальні, а ти чого? Гадаєш, Рада з нами гратися буде? Знаєш, що вона може зробити?

— І знати не хочу! — у Тетянчиному голосі забриніли сльози. — Ти мені баки не забивай! Це що ж виходить, він лицар-захисник, а я — так собі, погуляти вийшла?

Ірка здалася. Зрештою, у неї ще буде час вправити Тетянці мізки. Але не зараз, коли та будь-що вирішила змагатися з Богданом.

— Ти ж у нас розумниця, багато книжок читаєш. Будеш інформацію знаходити й поради давати, як Джайлз у Баффі.

— «Баффі» — відстій, — процідив вражений Богдан.

— А мені подобається, — урвала його задоволена Тетянка.

— Якщо ти така розумниця, то скажи, що Ірці можуть зробити? — поцікавився Богдан. — У середньовіччі відьом палили. Це називалося «інквізиція».

— Це ж треба ж, які ми слова вивчили! Інквізиція, щоб ти знав, це такий суд, церковний, і саме він вирішував — спалити чи ні. А коли вже палили, то це називалося «автодафе». Так було в Європі, а в нас відьом не судили.

— І не палили? — з непідробною цікавістю спитала Ірка.

Тетянка зам’ялася:

— Ну-у, іноді палили. Усім селом збиралися, у хаті відьму замикали й разом з хатою підпалювали. Бо у власному будинку відьмі нічого лихого не зробиш, — з певною гордістю за відьом оголосила Тетянка.

— Порадувала, — процідила крізь зуби Ірка. — Без суду беруть і палять. Разом із житлом. Бабуся потім навіть будинок не продасть. Який же дурень головешки купить?

— А може, бабуся теж згорить, — філософськи припустив Богдан.

На ґанку з’явилася поки що ціла бабуся. Ірка вкотре вп’ялася в неї здивованим поглядом. Згорбленої бабусі вже не було. Бабуся знову набрала гренадерського вигляду, а її сиве волосся стало вугільно-чорним.

— Сидять тут, ляси точать — робити вам більше нічого? — голосно сказала бабуся. — Готувати — бабуся, за курями — бабуся, а бабуся стара вже! Годі байдики бити, роботу робить нада! У школі неділю не була, шо класній своїй казати будеш?

— Прочухалась. Ненадовго ж її вистачило, — тихенько озвався Богдан. — Тебе треба не менше ніж раз на тиждень викрадати.

— Щодо школи вона має рацію, — сумно протягла Ірка. — Я ж гадала, що в Ради вчитися буду, а тепер доведеться повертатись. Два іспити цього року.

— Як каже мій батько, питання треба вирішувати поетапно. Якщо ти з Радою й Аристархом не впораєшся, школа тобі може не знадобитися, — заспокоїла подругу Тетянка.

— Головне — розібратися з Радою, — поринувши у власні думки, сказала Ірка. — Аристарх без неї — нуль, порожнє місце.

Розділ 20