Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

Утім, насправді Ірку хвилювало інше питання: чому, доки вона не озвалася, Рада Сергіївна її не бачила? Адже відьмі не можна відвести очей!

Розділ 12

Ірка розходилася

Рада Сергіївна дивилася на Ірку, звузивши очі й міцно склавши губи в бридливу смужку, так що відразу стала схожа на якусь рідкісну вузькооку рибину. Масла у вогонь підлив Аристарх.

— Отакої, здається, дівча обчистило супермаркет! — гмукнув він. — А ти, Радо, весь час повторюєш: «Нічого нового придумати не можна!» — він дуже схоже передражнив повчальний тон Ради Сергіївни. Раптом очі менеджера стали замріяними: — Слухайте, а якщо провернути таке зі стодоларовою банкнотою, то, виходить, таким чином і банк можна пограбувати?

— Чудово! — миттю вибухнула директриса. — Заохочуйте її, Аристарху Теодоровичу! Дівчинка фактично пограбувала магазин, а ви її підтримуєте!

— Я нікого не збиралася грабувати! — розгнівано запротестувала Ірка. — Я всього-на-всього спробувала!

Цікаве кіно виходить! Здоювати чужих корів, дотримуючись старовинних звичаїв, — це традиція, а йогурт для експерименту здоїти — уже злочин.

— Ви тільки гляньте на неї, вона «всього-на-всього спробувала»! — Рада Сергіївна зірвалася на вереск.

— Радо! — докірливо загув менеджер.

— Я вже сорок… — Рада Сергіївна осіклася, кинула скажений погляд на Ірку й трохи стриманіше продовжила: — Я вже багато років Рада! І я категорично, чуєш, категорично відмовляюся мати справу з ученицею, якій глибоко чхати на мої слова! На мої вказівки! Нехай іде у свою кімнату й пробує там далі! Сама! Паскудниця невдячна! Забирайся геть!

Рада Сергіївна велично випрямилася на ґанку, показуючи рукою на двері.

— Ну й добре! — процідила крізь зуби Ірка.

Шваркнувши з усього маху об двері випатраною упаковкою йогурту, вона закуталася в халат і так само велично пройшла повз Раду до своєї кімнати. Щоправда, сльози, які котилися по її щічках, мов той горох, трохи зіпсували її гідний відхід, але горде дівчисько сподівалося, що їх ніхто не помітив.

Ірка сиділа у своїй кімнаті. Рюмсати їй було вже нічим. Сльози просто закінчилися, а повіки пекло, неначе під них насипали піску. Хусточка геть змокріла, тож Ірка вирішила пустити в хід рушник. Потягнувшись за ним, вона на мить побачила себе в дзеркалі й ледве не завила вголос: перекошені від плачу губи, розпухлі очі, ніс грушею — і все це яскраво-червоного кольору! Просто монстри на волі!

А все через Раду! Недарма вона відразу не сподобалась Ірці! Адже це несправедливо, несправедливо! Ірка нічого поганого не зробила, вона всього-на-всього спробувала переінакшити замовляння на новий лад! Адже не спробувати — було б зовсім по-дурному! І взагалі, Рада весь час розповідає дурниці, мовляв, відьмам не можна відвести очей! А коли Ірці дуже не хотілося, щоб Рада її засікла, то та анічогісінько й не побачила! Правильно, між іншим, не хотіла! І як тепер бути?

Ірка шморгнула носом. Вийти з хати вона не може: там на неї чатують старі відьми — і причепилися ж, паскуди, не втечеш! Директорка — не рідна бабуся, з якою — сьогодні посварилась, а завтра помирилась. Якщо Рада захоче виставити її геть — усе, Ірці кінець. Її відразу ж уб’ють, тут-таки біля порога будинку. А Рада Сергіївна ще й посміється.

Від страху й жалю до себе Ірка зайшлася в сухій, безслізній істериці. Гучно схлипуючи, вона ледь розчула легенький стукіт у двері.

— Можна до тебе, Ірко? — тихо гукнув Аристарх Теодорович.

Ірка завзято й уперто заперечно захитала головою, але Аристарх не був відьмаком і не бачив крізь стіни. Двері прочинилися, і голомоза макітра менеджера просунулася в щілину.