Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— Ну, що тебе непокоїть цього разу? — як і раніше в’їдливо запитала Рада.

— Навіщо? — прямо сказала Ірка. — Кому це потрібно? Я не збираюся здоювати сусідське молоко, я краще до супермаркету збігаю!

— Ой лишенько, скільки разів я маю тобі повторювати! — Рада Сергіївна звела очі до неба й якусь мить почекала, немовби сподіваючись почути відповідь. Небеса мовчали, і Рада перевела погляд на Ірку. — Я тобі щодня повторюю, щодня, можна вже й запам’ятати! Що чаклунство — річ старовинна, — це я тобі казала?

Ірка ствердно кивнула.

— О-ось! — задоволено протягла Рада. — Хоч щось пам’ятаєш! Усі замовляння теж старовинні, чи не так?

Ірка знову кивнула.

— Та-ак, добре! А ми використовуємо старовинні відьомські замовляння, це ти знаєш? — Рада продовжувала говорити, а Ірка кивала, як китайський бовванчик.

— Старовинні надніпрянські відьми були сільськими бабусями, і замовляння в них — теж сільські! На картоплю, на льон, на хвороби тварин, на молоко…

— Між іншим, в агрофірмах вони користуються великим попитом, — авторитетно додав Аристарх.

— Саме так! Наші пращури знали, що робили, а ми повинні тільки все точно повторювати! Навіть якщо воно трохи застаріло, головне — традиція! Нічого нового нема й бути не може! Закляття дуже консервативні, тобто треба робити все, як заведено! Як за старих часів! Жодної самодіяльності! А тепер швиденько, рушник у руки й гайда до праці! І годі, годі сперечатися!

Ірка за інерцією ще кілька разів кивнула, дивлячись Раді в спину. Директриса й менеджер пішли до будинку:

— Бачиш, що коїться? Треба поквапитись! — розчула Ірка уривок Радиної репліки.

Ірка глянула на рушник, потім на прив’язану біля воріт корову. Отже, корова там, а молоко має бути тут. Добре, спробуємо. Вона просунула рушник крізь замкову шпарину й нерішуче вхопилася руками за його кінці. По-дурному якось виглядає. Ірка потягла в один бік. У другий… Рушник човгав у шпарині туди-сюди й тихенько шарудів — шурх-шурх. Дикуни в підручнику історії підхожим макаром видобували колись вогонь. Тертям. Тільки в Ірки вогонь не видобувався. А молоко й поготів.

— Що за дурня! — вилаялась Ірка й із розпачем висмикнула рушник із замка.

На підлогу щось хлюпнуло. Ірка відсунула миску й недовірливо подивилась на маленьку білу калюжку. Потім нерішуче вмочила в неї пальця, понюхала й, нарешті, лизнула.

— Здуріти! — Ірка з острахом, але водночас піднесено, глянула на рушник, швиденько просунула його назад у замок і з подвійною енергією заходилася смикати туди-сюди. Тонкий білий струмочок із дзюркотом побіг у миску. — Здуріти! Молоко! Справжнісіньке!

А ці тітки, прадавні надніпрянські відьми, мали некепську фантазію. Треба ж, яку економію в хазяйстві запровадили. Цікаво тільки, як сусіди, у котрих здоювали корів, реагували на цю справу? Навряд чи раділи. А якщо зараз такий фокус утнути? Ірка на мить уявила ряди стійл, а в кожному — корова. І в жодної нема молока. Доярки метушаться, викликають ветеринарів. А де-небудь за рогом сидить собі відьмочка, на зразок Ірки, і — вжик-вжик! — здоює все молоко у величезні бідони. М-гу, піймають — дадуть бебехів і, між іншим, правильно зроблять.

Ірка мимоволі зіщулилася — їй не подобалося таке відьмацтво. А в місті від нього взагалі користі мало, хіба що сусідських хом’ячків доїти. От якби замовляння якось переробити…

Ірка задумалася. Рада весь час повторює: «Лише старовинні замовляння, змінювати нічого не можна, нового не буває». Але Ірці її слова видалися, скажімо так, сумнівними. Простіше кажучи, безглуздими. Адже коли ті старовинні замовляння хтось уперше вигадував, вони ж не були старовинними? То чому зараз не можна винайти щось новеньке? Чи, у крайньому разі, переробити старе замовляння на новий лад?

Молочний струмочок, що стікав із рушника, почав пересихати. Ірка вижала мокру тканину. Якщо можна здоїти корову, то чому ж не можна…