Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— Не зовсім розумію, за що ти вибачаєшся: за те, що робиш мені зауваження, чи за те, що я — директор школи. Тобі треба навчитися чітко викладати не лише власні слова, але й думки. Для відьми це життєво необхідно, а то можна такого накоїти… — вона звела руку, спиняючи Ірку, яка була вже готова вибухнути. — Іро, спробуй зрозуміти. Час від часу з’являються люди, які вміють робити незвичайні речі. Такі люди завжди були, є й будуть. А тут, на Дніпрі, — Рада Сергіївна постукала пальцем по столу, так, наче Дніпро протікав прямо по лакованій поверхні столика, — ще сто років тому відьми й чаклуни були звичайним явищем — на кожному хуторі була відьма, а в селах і взагалі по дві-три. Зараз, звісно, їх стало куди менше…

— Ага, у відьом ніхто не вірить, і від цього вони помирають, — підштрикнула Ірка. Вона вже десь таке читала. Чи, може, там ішлося про фей?

— Відьмі, дитинко, абсолютно все одно, вірять у неї чи ні, — урвала її Рада Сергіївна. — Якщо не вірять, то так навіть краще, безпечніше. Зрештою, відьми навіть у давнину непогано жили, а в сучасному світі й поготів — це дуже, дуже великі можливості. І ніхто не хоче цими можливостями ділитися.

— Чаклунська конкуренція, — гмукнула Ірка, але голомозий Аристарх Теодорович серйозно кивнув:

— Розумна дитина.

Ірка з обуренням подивилася на нього. Ну, доки він говорив, що вона боєць, — їй було досить приємно, ну «розумна» — теж непогано, але ж яка вона йому дитина?

— Сильні відьми почали знищувати слабких. А головне — старі відьми, вириці, ганяються за яритницями, молодими, у яких іще не «проклюнувся» відьмацький талант. Вони намагаються прикінчити їх раніше, ніж ті розвинуть свої здібності. Гадаєш, чому на тебе напав клубок? — запитально примружила очі Рада Сергіївна. — Це була відьма!

— Вовняна, — тепер Ірка вже не боялася, їй скорше було смішно: сидять двоє дорослих і цілком серйозно розповідають якісь нісенітниці.

— Скорше вітряна. А може, й морозяна, — задумливо відповіла Рада. — Вони люблять обертатися на клубки. Доросла досвідчена відьма здатна обертатися на кішку, пацюка, копицю сіна, вогняне колесо… На собаку.

Ірка ледь помітно здригнулася — згадала собайла з більмами.

— У будь-якому разі, якщо ти зараз залишишся сама, без друзів, ти загинеш!

— Так ви і є мої друзі. Організація захисту молодих відьом. Такий собі благодійний фонд.

— Жодної благодійності, дівчинко, — посміхнувся Аристарх Теодорович. — Усе цілком по-діловому. Ми знаходимо таких, як ти, захищаємо їх від смертних чарів, навчаємо відьмацтву. А потім пропонуємо їхні послуги зацікавленим людям. Я, Ірко, ось уже десять років працюю відьмацьким менеджером і поки що клієнтів нам не бракує.

— Цікава історія, — протягла Ірка. — Отже, ваша школа — для відьом? — Ірка озирнулася до Ради Сергіївни.

Не те, щоб вона їм повірила, але все-таки було цікаво.

— Хогвартс? — посміхнулася Рада. — На жаль. Хогвартс — всього-на-всього казка. У мене звичайна мовна школа. Просто в ній навчається кілька… не зовсім звичайних дівчаток. Бачиш, усі без винятку відьми мають одну прикметну рису — вони легко опановують будь-які мови. Їм і вчитися особливо не треба, вони відчувають мови. До речі, зазвичай ми саме так і знаходимо юних яритниць.

— Спостерігаємо за слухачами різних курсів, — пояснив Аристарх. — Якщо з’являється дитина з незвичайними здібностями до мов, Рада Сергіївна миттю їде й перевіряє її. На твоє знання трьох мов ми відразу звернули увагу!

— Ну, а коли ти вільно переклала текст із латини, а потім зрозуміла давньогерманські руни… Адже ти зрозуміла, чи не так? — гостро глянувши на Ірку, поцікавилась Рада.

— Майже, — прошепотіла Ірка, згадуючи пожовклу сторінку й метушню літерок-павучків.

— Ну й осика, звичайно, — продовжувала Рада. — Жодна відьма терпіти не може осики. У тебе трохи послаблена реакція — інші мої спецучениці ручку з осики навіть узяти не можуть, у них від неї просто опіки!