Безсмертні

Єдиним, хто не встрявав у нашу розмову, взагалі поводився байдуже до наших з Престоном суперечок, був Кефф. Він спокійно, проте з помітним презирством дивився на мене. А от Террі виглядала пригніченою, але більше через те, що не знала, який бік дискусії прийняти – мій чи Еквіджа.

-Годі тобі, Престоне, йому і так нелегко, пам’ятаєш, коли я знаходилась у такому стані! – гнівно мовила вона до нього. – Версе, ти знаєш, що сьогодні має статися. Якщо ти цього не зробиш… Ти лише усе погіршиш! Прошу тебе, заради Еллі, хоча б дай нам владнати ситуацію, не заважай! Послухайся мене!

-Я не дозволю вам її скривдити! Це ви чините невірно – не я! Ви займаєтеся злочинами!

-Найбільший мій злочин – те, що я доручив тобі завдання вдруге! – не вгавав Еквідж.

Пасажири, які знаходилися у вагоні, з острахом слухали нашу розмову, від боязкості вони самі опустилися зі своїх крісел на підлогу.

-Версе, ти потрібен нам, а ще дужче ти потрібен Еллі, – відстоювала Террі. – Ми пробачимо тобі, що ти не виконав завдання, але не зациклюйся, це не приведе до добра. Ти нічим не в змозі допомогти цій дівчині. Неважливо чи це дійсно станеться, але запевняю тебе, душа її помре навіки. Ти ж не бажаєш цього?

Я задумався над останніми словами Террі і відразу ж зрозумів для чого Престон її взяв з собою, точніше більше ймовірно, що вона сама напросилася в компанію, аби спробувати ще раз переконати мене припинити опиратися призначенню. Розгадавши її підступний план, я був трохи обурений.

-Я не вірю вам, не дозволю цьому трапитися! – з виряченими очима твердо й вперто наголосив.

Террі теж трохи задумалась і приречено відповіла:

-Тоді вже нічим не зможу тобі допомогти… – похилила голову.

-Ось ми все й вияснили, – зирнув Престон на Террі, а потім на мене. – Від долі не втечеш, Верселю.

Він подивився на Кеффа, той мовчки стягнув пальчата зі своїх рук. Якби Кефф торкнувся мого тіла, я б перетворився на нерухомого бовдура і нічим би не допоміг Авері, проте Кефф не поспішав практикувати на мені свою силу. Без наказу Престона нападати, він не зробить жодного кроку – такий відданий своєму наглядачу.

Потім Престон звів погляд на Террі:

-Виконай свою обіцянку!

Террі ствердно йому кивнула головою, знову подивилася на мене:

-Пробач!

Дівчина-вартовий присіла, надавши собі невеликого імпульсу, прудким стрибком вискочила на дах вагону, проламавши у ньому стелю. Вона знала, що через мене їй не пройти, тому в такий спосіб вирішила оминути перешкоду. На долю секунди я розгубився, але, розуміючи, що Террі побігла шукати Авері, розвернувся назад, поcпішав їй наввипередки через салони вагонів. Террі явно випереджала. Стрибаючи по даху, вона б не змогла відшукати Авері, тому, зробивши ще одну діру в стелі іншого вагона, вона несамовито мчалася по салонах, поглядом шукаючи чорнявку. Відстань між нами була в один вагон, проте цього вистачило, аби я запізнився.

Опинившись у другому вагоні, я спостерігав картину, як посеред салону Террі тримала Авері за шкірку, збиралась заподіяти їй шкоди своїм арбалетом, який містився в неї за спиною. Прискорившись, ногою я запалив їй у живіт. Вона, не помітивши, як Авері висковзнула з її рук, полетіла у інший кінець вагона, ламаючи крісла, руйнуючи весь його інтер’єр. Блакитноока чорнявка до смерті злякалася, її серце наче виходило з грудей, очі наповнилися сльозами.

Діяти потрібно було блискавично, доки Террі не встала та не продовжила свої спроби нашкодити дівчині. З іншого боку Еквідж та Кефф крокували в наш бік. Я вибив рукою вікно вагона. Обережно схвативши Авері, жбурнув її на дах швидко їдучого потяга, а потім сам заліз на нього. Я підняв чорнявку, ми почали просуватися до хвоста поїзда. Престон і Кефф також залізли на дах потяга, цим самим перегородивши нам дорогу. З одного боку вони, з іншого – не забарилася й Террі. Ми були у пастці.

-Здавайся, Верселю! Все скінчено, ти ж не посмієш зістрибнути з нею на повному ходу! – не відступав Еквідж.