Безсмертні

-Ну що ж, година пізня. Ми б могли випити чаю чи кави. Прошу, ходімо, – люб’язно мовила Террі, вказуючи на двері, що вели у вітальню.

Ми зайшли до великої кімнати, присіли на дивані.

-Гадаю, дивлячись на час, не потрібно кави чи чаю, можна поспілкуватися, – сказав Адам. – Краще розкажіть, як тут у вас справи, ми давненько не бачилися.

-Все як завжди… Починаємо сподіваємося, що з приїздом сьомого вартового в решти поменшає обов’язків. Буде більше часу приділяти собі увагу… А взагалі, усе по-старому, – промовив, здається, Екон… Так, це був Екон. Вже запам’ятав їхні імена.

-Як справи у Престона?

-Як і були! Все стоять на місці! Не рухаються, та й сумніваюся, що зможуть колись покращитись, – відказав Нелл.

-А чим займається Престон? – запитав я, але не почув відповіді, бо Еквідж зайшов до кімнати сказавши, що вже все налагодив. Він попросив Еллі провести мене до моєї спальні, наголосив, щоб сьогодні я відпочивав, а завтра о сьомій годині ранку був у вітальні, одягнений у речі, що він залишив для мене на ліжку.

Ми піднялися на третій поверх. Еллі вказала пальцем на мою кімнату. Вона побажала мені доброї ночі:

-Завтра ми влаштуємо тобі дійсно справжній прийом! Сьогодні краще більше нічого не робити. Еквідж виглядає дуже роздратованим через цю історію про попередні життя… На добраніч! Нехай тобі присниться янгол! – і по-доброму дивакувата Еллі пішла.

Я прочинив двері до моїх хоромів. Здивувався. Кімната була більшою навіть за ту, що мав у Адама. Здоровезне ліжко, плазмовий телевізор, робочий стіл, шафа, дзеркало у повний зріст, масажне крісло та ще багато іншого. Я відкрив гардеробну, побачив, що вона наповнена вишуканим чоловічим одягом мого розміру. На ліжку лежав мобільний телефон, годинник, вбрання, що мені Престон сказав одягнути завтра, і ще щось. Якісь чохли… «Так, чохли…» Це були чохли для моїх кинджалів-тризубів. Вони одягаються на ноги: один на праву, один на ліву – для двох ножів. Їх потрібно накладати під штани, щоб ніхто не помітив. Я відразу дістав зі своєї валізи дорогоцінну зброю та приміряв чохли разом з нею на себе. Вони зручні й виготовлені спеціально для мене. «Це чудово, тепер мої символи сили завжди знаходитимуться поруч. Я зможу носити їх будь-де!»

Я переодягнувся у піжаму, впав на ліжко й пригадував тих, кого сьогодні бачив вперше в житті. Тих, котрі тепер є найважливішими для мене – моя нова родина.

Террі – привітна й ввічлива брюнетка, з розпущеним довгим волоссям виглядала надзвичайно звабливою. Стен – високий хлопець, який не відпускав руки Террі ні на секунду. «Невже вони дійсно закохані один в одного?» Нелл – насторожений юнак, він видався досить серйозним. «Цей блондин напевно не вміє жартувати». Екон… Єдиний по-справжньому зрадів, побачивши мене. Еллі… Зеленоока дівчина з зібраним у хвіст волоссям. Еллі також виглядала серйозною, водночас невимушеною. Щось тягнуло до неї, якась невідома сила в мені розгледіла у ній дещо привабливе, дещо моє. ЇЇ очі були сповнені рішучості, наполегливості. Вона просто ідеальна! Захопила мене у полон своїм смутком, який долинав від неї там у коридорі. «Але я їй цього не скажу, вона не повинна знати. А навіть якщо й скажу, то не повірить. Навіть мені у це складно повірити. Безсмертні не відчувають нічого, а те що я, так би мовити, відчув – це, напевно, сила мене хоче обманути, можливо, почуття потужності просто змушує тягнутися до іншої могутності. Не знаю, що там трапилося, та про це варто мовчати!»

Кожен вартовий на вигляд приваблива й цікава персона. У кожного на шиї є символ безсмертя, як і у мене. Те, як вони стояли у коридорі – струнко й упевнено, видалось проявом їхньої влади над чимось невідомим. «Я також так непорушно стою, й очі мої при цьому кажуть, який я нездоланний у порівнянні з іншими. А яка сила від них усіх долинала, невже й від мене таке чується?» Таке було величне збудження!

«Завтра вони покажуть мені свої здібності, розкажуть про роботу, яку виконують, поділяться враженнями від безсмертя, дадуть певні поради. Вони стовідсотково здивують.... Приймуть у своє тісне коло». Захоплення завтрашнім днем оповило. Я заснув.

***

Подарований Еквіджем наручний годинник вказував на сьому, а моє тіло ще й досі ніжилося у ліжку. Аж підстрибнув, зрозумівши, що проспав. «Престон цього не схвалить». Учора він видався суворим чоловіком, відповідальною особою, яка обожнює порядок. Такий собі наглядач над вартовими. Я швиденько одягнув костюм, залишений на моїй постелі учора. Це був не костюм у класичному розумінні. Не спортивний костюм. Це було щось на кшталт термовбрання, зроблене з масивної тканини, що могла добре розтягуватися. Прості штани та гольф із застібкою. Речі мали темно-синій колір. Вони ніби були призначені для бігу чи фізичних вправ. Під штани наклав чохли з моїми залізними кинджалами.

Я спустився сходами до вітальні, у якій на мене чекали Престон і усі вартові, крім Кеффа. Вони були у таких же костюмах. Наше угрупування змахувало на гурток, до якого належать люди зі спільними інтересами – клуб фанатиків.

Еквідж мав невдоволений вираз обличчя через моє запізнення.

-А де Адам? – запитав я.

-У нього справи! – невдоволено промовив, як тепер його називав, суворий наглядач.