Мелодія наростає. Бухгалтер обпер щоку на долоню, мрійно задивився у стелю і поринув глибше в пісню:
…Сватай мене, козаченьку,
Люблю тебе дуже.
— Шановний! — мов громом вдарило з-за директорського столу. — Ви не на лузі, а на робочому місці.
Пісня обривається. Бухгалтер покірно схилив голову над папером. Застигла над картиною технік. Директор крадькома відчиняє дверці двотумбового стола. Дістає з підвіконника склянку. Витягує з ящика темну пляшку. Хлюпає з неї у склянку рідину. Склянку так само непомітно ставить на підвіконня. Зачиняє стіл.
Підвівся. Нервово пройшовся по кімнаті. Підійшов до вікна. Взяв графин з водою, склянку з рідиною. Хлюпнув з графина води.
— І чого це вас, Цезаре Калениковичу, щодня саме о цій порі тягне на луг?
— Люблю природу, Іване Йосиповичу. З дитинства люблю. І коней.
— Воду в графині знову не міняли, — обурюється директор і підносить склянку із сумішшю до рота. Та зупиняє руку на півдорозі. В цю хвилину у вікні з’являється кінська голова і лунає доброзичливе коняче: ги-ги-ги!
— Шановний! — майже кричить директор до бухгалтера. — Це ви його сюди запросили?
— Я, Іване Йосиповичу, ще по-конячому говорити не вмію.
Директор випив. Хлюпнув з графина води, запив. Крякнув.
— Може, він, Іване Йосиповичу, на прийом до вас проситься? — продовжував спокійно бухгалтер. — Може, Лупаченко його чимось образив?
Директор ляснув себе долонею по лисині:
— Підождіть! А чого це він тут?
— Хто? Лупаченко?
— Кінь. Чого тут кінь?
— Спитайте його, Іване Йосиповичу. Звідкіля я знаю?
— Значить, коня спитати? — зауважив єхидно директор.
— Я мав на увазі Лупаченка, Іване Йосиповичу. Спитати Лупаченка, чого кінь тут.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Штани з Гондурасу: Сатира та гумор» автора Дудар Є.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОРОТКІ ПОВІСТІ“ на сторінці 27. Приємного читання.