Розділ «ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ»

— А як там у нас? Нічого такого нема?..

Вітька дивився на директора, намагаючись по його очах прочитати: треба, щоб «було», чи навпаки.

— Ну, як вам сказати…

— Що «як сказати»? — насторожився директор. — Тут не казати, а діяти треба. Хай люди бачать, що й ми не спимо…

… М’ясокомбінатівський клуб не тріщав. Його вікна не бриніли від гармидеру.

Все було спокійно, все йшло так, як було заплановано. Лише Настя Напувальська, з цеху мехвудження, бурчала:

— Швидше б уже починали, а то затягнуть до ночі. Там порося задушиться од вереску…

Та на Настю ніхто не звертав уваги, бо всі знали, що для неї проблема власного поросяти набагато дорожча й актуальніша, ніж проблеми реалізму й абстракціонізму.

Виступаючих було підготовлено три: від наймолодшого покоління — Ганя Хруставка, краща напихальниця ковбас, від середнього — начальник цеху луплення шкури Іван Чавунов, від старшого — незамінний майстер обробки копит і рогів Наум Гундерман. На збори було запрошено й записано на виступ ветерана всіх громадських заходів, пенсіонера Гаврила Гаврилова.

Виступаючі ходили поза кулісами, завчали з газети прізвища абстракціоністів, щоб негайно висловити обурення, викликане їхньою творчістю.

Першим на трибуну вийшов Віктор Мотовило. Він пояснив присутнім, що таке абстракціонізм, сказав, що це «щось» таке, якого ніхто не розуміє і проти якого треба боротися підвищенням продуктивності праці і своєчасною сплатою членських внесків.

— Є і в нашому здоровому колективі паршиве явище абстракціонізму, — закінчував твердо свій виступ Вітька. — Наш комсомолець Льонька Рубченко, кажуть, недавно намалював якогось святого і продав старій Степаниді…

— Це ганебно для комсомольця! — дзвеніла своїм голоском Ганя Хруставка. — Я після десятого класу одразу ж прийшла на виробництво і своєчасною сплатою членських внесків буду боротися проти релігійного дурману…

Представник старшого покоління Наум Гундерман у своєму виступі докладно зупинився на якості продукції комбінату й сміливо зачепив місцевком за неправильний розподіл путівок.

Іван Чавунов навів живий випадок із життя, який зіткнув його віч-на-віч з абстракціонізмом:

— Бачив я його на виставці в області. Всі портрети як портрети, а то — дядько без голови. І підписано: «Тракторист. Ескіз». Я підійшов до директора. Кажу: «Що ви брак чіпляєте?» А він: «Це не брак, це ескіз».

Найбільше абстракціонізмові та його носієві на комбінаті — Льоньці Рубченкові — перепало від найстаршого оратора, пенсіонера Гаврилова. Почавши з своєї громадської діяльності і закінчивши труднощами під час війни, Гаврилов нещадно довів Льонці, що той стиляга.

Зрештою, Льоньці дали можливість покаятись, але він сказав:

— Товариші! Я не винен. Я ніколи не тримав пензля, але тітка Степанида попросила, щоб її святому підправити носа, бо в неї руки тремтять.

…Наступного дня в райгазеті «Підлубенський край» було дано звіт зі зборів м’ясокомбінату. В звіті говорилось, що молодий художник Леонід Рубченко вдався до шарлатанства — до абстракціонізму…