Розділ «ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ»

— Не місце! — загули сорок найсвятіших голосів.

І рука Вседержителя вказала Іллі на райську браму…

Може, спробуємо?

Як дивитеся на страйки? Щоб у нас. Кому — є. Нема перед ким. Конкретно. Всі відповідають за все. І ніхто ні за що.

Я написав плакат: «Геть із нашого села меліораторів!»

І став перед бульдозером.

Бульдозерист каже:

— Ви що, дядьку, звідтіля? Із слаборозвинених країн?

— Ні, — кажу, — я з колгоспу «Вперед».

— То відійдіть назад. Бо в мене горить норма.

— Краще б, — кажу, — в тебе згорів бульдозер! Нівечиш землю з такою жорстокістю, ніби вона твій класовий ворог.

— Кожен Іван має свій план.

— Ще якби кожен Іван мав свою голову на плечах… І свою земну кулю. А то вона на всіх одна.

— Ви, — каже, — не за адресою стали.

— Де ж мені стати?

— Станьте біля міліції… То швидше сядете.

— Не той час. Зараз повернулося іншою фазою…

Тут підійшов Антошка. «Філософ» на свободі. Шепоче:

— Не дуже тіштеся. Фази мають властивіть мінятися. Тюрми також треба час від часу провітрювати. Пару із суспільного котла також треба час від часу випускати. Дозволили гласність, щоб почути, хто про що галасує. А тоді за шкірку — і в каталажку…

Він мене лякає каталажкою. Я у своєму колгоспі все життя як у зоні суворого режиму. Виспатися ніколи. За мною закріплено три трактори, два комбайни, сім начіпних агрегатів і сімдесят два дармоїди. П’ятнадцять у нашій конторі, решта — у тих конторах, що вище. Інтенсивна технологія: один із сошкою, а сімдесят сім з ложкою. Коли їсти — всі висувають ініціативу знизу. Як працювати — усі чекають вказівок згори. Як щось відповідальне вирішувати — всі ліліпути. Споживати — всі гулівери.