TextBook За тиждень фірму «Чобіток» облетіла кумедна новина. Іван Степанович Ратичка ганяв у дворі з малюками в футбол і зламав ногу.
— Чорті-що, — говорили у фабкомі. — Дід однією ногою стоїть у могилі, а поводиться, як шістнадцятирічний. Пора, мабуть, старого на пенсію.
Вовча справедливість
Байка в прозі
Після святкової демонстрації звірів у лісі з нагоди свята весни Зайця викликав Вовк:
— Чий портрет ви несли на демонстрації?
Заєць лупнув очима. Пропищав:
— Забув. Їй-же-їй, забув.
А сам подумав: «Чорт його знає, чий портрет я ніс. Перед початком демонстрації ми з Ховрахом так врізали, що всі портрети на одне лице змахували. Але скажи про це Вовкові — то все одно, що підпиши собі смертний вирок…»
— Хто вам давав цей портрет?! — суворо спитав Вовк.
Заєць напружив мізки: «Хто ж мені давав цей портрет?
Пам’ятаю, що ми з Ховрахом випили по пляшці… Потім ще… Але хто давав що нести… Та й признайся, що був на демонстрації косим…»
— Мовчиш?! — перейшов на «ти» Вовк. — Зараз ми тобі наступимо на хвоста, то заговориш.
Вовк викликав двох Шакалів. Зайцеві наступили на хвіст. І куций пригадав:
— Завгосп Борсук видавав нам портрети…
Витягли з нори Борсука.
— Який портрет ви видавали Зайцю на демонстрацію?
Борсук полистав засмальцьовану книгу.
— Інвентарний нумер тринадцять.
— Я вас не питаю інвентарний нумер! — стукнув лапою по столу Вовк. — Я вас питаю, чий це був портрет!
Борсук лупав очима.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Штани з Гондурасу: Сатира та гумор» автора Дудар Є.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ“ на сторінці 46. Приємного читання.