Розділ «ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ»

Усі забігали.

Голова колгоспу каже:

— Проклятий капіталістичний мікрофон. Не витримав нашої соціалістичної гласності…

І відвів мене за куліси:

— Слухай, Борихович! Ти завше вискакуєш як Пилип з конопель. Я як дам тобі «альтернативний варіант», то свиня твоя здохне з голоду…

— Я ж хотів… головлікаря… або вчителя…

— Лікар нехай лікує хворих, вчитель нехай вчить дітей… Хто на що вчився… А керувати — хай керує той…

— Хто ніколи не вчився? Хто більше нічого не вміє?..

Вічно крикливий голова затиснув кулаки. Заскреготав зубами. І замовк.

Обізвався вічно мовчазний парторг:

— Розумієш, Борихович, треба дивитися в майбутнє. Оберемо, для прикладу, депутатом вчителя чи лікаря. Що з них візьмеш? Зошита? Таблетку?.. Та й тих нема… А голова облагропрому дасть нам труби…

— Ніби Верховна Рада — це трубний завод. Чи він буде в інших колгоспах брати, а нам давати? Діляцтво це, шановні вождики. Діляцтво… — тут я вже розійшовся не на жарт. — І взагалі, чому на високих посадах досі сидять брежнєвісти-екстремісти?

— Нема кому зняти, — спокійно пояснив парторг. — Бракує монтажників-висотників.

Тут знову втрутився голова:

— Слухай, Борихович, чого ти мені як вітер в очі? Чого тобі треба? Дитина вчиться, свиня росте, жінка має легку роботу…

Я вдарив себе у груди:

— Правди мені треба! Правди!

Парторг заспокоїв:

— То йди до кіоска, купи собі. Навіщо за кілька копійок псувати нерви і собі, і комусь?.. Бережи нерви, чоловіче. Тобі ще треба хату будувати… Бичка годувати… Дочку видавати…

Я проковтнув язика.