Розділ «БАГРЯНА БЕЗОДНЯ ЗЕМНА І НЕБЕСНА ІСТОРІЇ»

— Як там капітан, штурман, програміст? — запитав Музиченко в Зерняк, яка заглянула до нього в рубку. — Просувається відновлення організмів?

— Саме про це я й хотіла поговорити з тобою, — зітхнула Оксана. — Вони вже можуть розпочати роботу. Тіла повністю виправлені, відкориговані. Але…

— Щось не так? — перебив її Марко. — У чому річ?

— А в тому, — захвилювалася Оксана, — що після оновлення й реабілітації деякі структури їхніх клітин уже не такі, як були! У мене ж є генетичні карти кожного з них, розписані всі молекулярні особливості клітин різних тканин їхніх організмів, словом, уся попередня інформація…

— Наскільки глибокі ці зміни? На що вони можуть уплинути? — стривожився Марко.

— Оце і є головним питанням, — зітхнула Оксана. — Поки що ані я, ані роботи-лікарі дати відповідь на нього не можуть.

— Твоя інформація означає єдине, — зауважив Марко. — Ми просто маємо спостерігати за друзями і в разі чого допомогти…

— Мені здається, — мовила Оксана, — ці зміни виникли не просто так. Пірати щось замислили…

— Не слід панікувати, тим більше — передчасно, — заспокоїв її Марко. — Після небезпечного проходу нашого зорельоту повз систему подвійної зірки Зет-Ікс 221 ми вийдемо на прямий шлях до Землі, до нашої бази на Місяці… Не забувай, що подвійна зірка складається з надважкої — «чорної діри», та її супутниці, звичайної зірки, яка вже за якихось півмільйона років впаде в ту багряну безодню, в «діру», розлетиться на атоми в обіймах своєї «чорної сестри».

— Так, головне — проминути подвійну зірку… — замислилася Оксана.

— Я відчуваю, що пірати, — продовжував Марко, — здійснять напад, коли ми із «Зіркою Вірджинії» вже проминемо Зет-Ікс 221.

— Тоді готуйся до проходження зони подвійної зірки, — підвелася Оксана, — а я піду до наших чоловіків. Маю здійснити останню перевірку перед допуском їх до роботи.

Оксана вийшла, а Марко замислився: зміни в організмах людей після енергетично-інформаційної атаки, як він пам’ятав із курсу біомедицини, можуть означати, що хтось із трьох — капітан, штурман чи комп’ютерник — може несвідомо почати підкорятися наказам з піратського корабля через привнесену до тіла програму дій. Мислення, розум, навіть генетичні параметри таких людей, найімовірніше, деформовані… «Кепсько, дуже кепсько, — міркував Музиченко, — а зовсім зле нам буде, коли всі троє чоловіків змінені настільки, що вже поза власною волею стали нашими ворогами. Як бути? Перш за все не виказувати їм моєї тривоги. А далі діятимемо за обставинами».

Глава 5

Зет-Ікс 221

Попри побоювання молодого капітана та бортової медсестри, поведінка постраждалих не викликала жодної підозри: їхні дії були цілком розумними, виправданими і раціональними. Марко зрозумів, що вони з Оксаною, мабуть, перебільшували небезпеку, на яку наразилися ці троє членів екіпажу.

Незабаром «Гетьман Виговський» мав пройти на критичній відстані від «чорної діри» з надпотужним гравітаційним полем, утрапивши в яке, жоден об’єкт у космосі, астероїд, чи навіть планета, не зміг би вирватися, неминуче зникнувши у «багряній безодні», як називав Марко небезпечний район. Існування «чорної діри» підтверджувала друга, парна зірка системи Зет-Ікс 221, на яку також чекала загибель у полі тяжіння безодні. Навіть світло не могло вирватися з «чорної діри» через тяжіння її фантастичної, неймовірно великої маси, сконцентрованої в надмалому обсязі.

Отже, «Зірка Вірджинії» й «Гетьман Виговський» мали «прослизнути» повз небезпечний район Всесвіту, пройти найменшим радіусом, аби якнайшвидше дістатися додому.

Северин Коваленко впевнено вів корабель, штурман Думанський востаннє вивірив курс для вантажного і свого корабля. Норман Волес, його колега із міжнародного зорельота, радився з Григорієм щодо найкращої траєкторії руху обох космічних кораблів, що перебували під прицілом «піратської невидимки».

Джулія Маккензі про щось перемовлялася з Оксаною Зерняк, а Марко був поруч із капітаном. Це влаштовувало юнака. По-перше, капітан Коваленко вирішив атакувати піратів після того, як їхні кораблі проминуть зону Зет-Ікс 221, і Маркові треба було все підготувати, аби нарешті позбутися переслідувальників. А по-друге, Марко, пам’ятаючи побоювання Оксани, весь час приглядався до Северина — чи не виявиться у ньому чогось дивного, що вказувало б на фатальні зміни в його організмі. Марко відганяв ці думки, переконував себе, що такого не може бути, але… Хлопець не міг уявити, як би він діяв у разі такого небезпечного розвитку подій.