Розділ «БАГРЯНА БЕЗОДНЯ ЗЕМНА І НЕБЕСНА ІСТОРІЇ»

Марко з Оксаною сиділи у великій кімнаті-оранжереї для відпочинку. Вони слухали шемрання листя під теплим вітром, спів води в маленькому водограї…

— Знаєш, Оксано, — замислено мовив Марко. — Дивний збіг: рівно двісті років тому, 14 квітня 2008 року, помер учений, астроном Джон Арчибальд Вілер. Він прожив дуже довге, як на ті часи життя, майже сто років.

— І чим він уславився? — глянула на юнака Оксана. — Я не пам’ятаю такого імені.

— Важко уявити, але ще в грудні 1967 року, — розповідав Марко, — на науковій конференції він уперше вжив вигаданий ним термін «чорні діри» — ділянки в просторо-часі, гравітаційне поле яких таке потужне, що навіть об’єкти, які рухаються поблизу зі швидкістю світла, не можуть уникнути їх впливу… До Вілера «діри» як тільки не називали… А потім, умить, саме його версія стала загальновживаною.

— Але ж ми вирвалися… — мовила, думаючи про інше, Оксана.

— Ми не падали по-справжньому, — усміхнувся Марко.

— Просто новачкам на космольотах щастить! — хитро примружилася Оксана.

Вечірнє море

Марко закінчив читати свій твір. Від змісту книги без початку, середини і кінця, яку він знайшов у шафі серед інших книжок, в його оповідці залишилося, правду кажучи, дуже мало. Хлопець багато чого змінив, додав, вигадав і переробив.

Мама була в захваті від Марка і його оповіді. Вона аплодувала йому, наче акторові.

— Молодець! — раділа жінка. — Я й не думала, що ти у мене такий письменник!

— Ну… — примружився задоволений Марко, — я намагався зробити космічну історію цікавою.

— І це тобі вдалося! Я тобою пишаюся, — додала мама. — Перед від’їздом ми купимо місцевий чай каркаде, будемо його заварювати вдома і, п’ючи, згадувати наш відпочинок.

— Мам, може, ми підемо на море? — запитав Марко. — Я поплаваю перед вечерею, попірнаю…

— Ну, гаразд, — погодилася мама, — але тільки не пірнай. Просто поплавай уздовж рифу. А я дивитимусь на тебе.

— Ти не хочеш плавати? — здивувався Марко, який сидів би у воді з ранку до ночі.

— Правду кажучи, ні, — зітхнула пані Олена. — Я просто позасмагаю під ласкавим західнім сонцем.

— Ну, гаразд, ходімо! — і Марко поклав у пляжну торбинку плавки, ласти, маску і трубку.

Пастка

На березі людей було менше, ніж зранку. Лише двоє чи троє чоловіків пірнали біля коралового рифу. Сонце починало заходити, але риф і його мешканців було ще добре видно у чистій, прозорій воді.