Розділ «БАГРЯНА БЕЗОДНЯ ЗЕМНА І НЕБЕСНА ІСТОРІЇ»

Коваленко через бортовий комп’ютер і роботів-ремонтників перевіряв усі системи корабля. Таке тестування було справою нелегкою і займало багато часу, а варто було поспішати: пірати невпинно наближалися. За таких обставин український зореліт не міг іти повз небезпечну подвійну зірку Зет-Ікс 221. А причини незвичної «поведінки» корабля все ніяк не вдавалося з’ясувати. Дорогоцінні хвилин збігали, і весь екіпаж, хоч і не показував цього, почав нервувати. Оксана Зерняк зафіксувала на своїх приладах сплески розумової активності всіх людей на борту.

Марко заглянув до робочої кімнати Оксани після сигналу особистого зв’язку.

— Я переконана, — відразу ж почала Оксана, як тільки Марко увійшов, — що негаразди із зорельотом створені штучно!

— Ти гадаєш, що хтось із трьох чоловіків таки був змінений піратами і тепер шкодить своєму кораблю?! — все ще не йняв віри Марко.

— Саме так, — суворо відказала Оксана. — Хтось вносить безлад у системи зорельота. Але хто?

— Як це з’ясувати? — вголос міркував Марко. — Командир віддає цілком прийнятні, нормальні за такої обставин накази. Тоді хто може втручатися в діяльність корабля? Або штурман, або комп’ютерник…

— Я спробую ще раз непомітно просканувати тіла всіх трьох, — сказала Оксана. — Особливо мозок. Я впевнена, якісь відхилення від норми можна буде виявити.

— Давай спробуємо, — погодився Марко, — а я намагатимусь створити такі умови, аби кожен із чоловіків розкрився у певній ситуації й твоє сканування виявилося результативним.

— Домовилися! — кивнула Оксана. — Піду візьму портативний сканер.

Марко спостерігав за діями капітана і штурмана, а Оксана подалася до комп’ютерника Михайла, аби почати перевірку з нього.

Тим часом ситуація на «Гетьмані Виговському» ставала дедалі більш напруженою. Корабель відмовлявся слухатися деяких команд, пірати знову розпочали обстріл зорельоту, а «чорна діра» була все ближче…

Северин Коваленко наказав перевести керування зорельотом в аварійний режим. Роботи-майстри шукали причини технічних негараздів, а Григорій Думанський намагався, наскільки це можливо, скорегувати курс корабля таким чином, щоби небезпечна відстань до системи Зет-Ікс 221 не стала фатальною. Музиченко в цей час керував обороною від шаленого натиску «Хамсіна». Несподівано на руці Марка озвався сигнал внутрішнього зв’язку між членами екіпажу. Виклик ішов від Оксани і був просто сигналом тривоги, без текстових повідомлень чи голосової форми. Стало зрозуміло, що із Зерняк скоїлася якась біда.

Марко доручив роботам-військовим відбивати удари і здійснювати контратаки на піратів, а сам кинувся до електронного серця зорельоту — комп’ютерної зали, де були порти вводу й отримання інформації до головного і допоміжних комп’ютерів «Гетьмана Виговського».

Юнак вскочив до зали саме у той момент, коли її двері зачинялися — хтось увімкнув аварійне закриття. Ця функція була передбачена на випадок радіаційної атаки, вірусного зараження всього зорельоту та інших подібних надзвичайних ситуацій. Проте Марко ледь встиг заблокувати розсувні двері й прорватися всередину. На одному з крісел перед великою комп’ютерною панеллю сиділа зв’язана Оксана із заклеєним скотчем ротом. Марко озирнувся: крім неї, в залі нікого не було. Та у нажаханих очах він прочитав, що не все тут так просто… Юнак не встиг роззирнутися, як відчув сильний удар збоку. Очевидно, нападник просто не вцілив у голову, або ж хотів збити Марка з ніг. Тренований хлопець правильно впав, перекинувся і миттєво знову скочив на ноги. Перед ним стояв Михайло Гаряга, і його загрозливий вигляд не залишав сумнівів у тому, що Маркові зараз доведеться боротися за своє й Оксанине життя.

Хлопець на мить сторопів — він не чекав такого розвитку подій. Але діяти слід було негайно. Гаряга не жартував — чоловік наступав на Марка, заміряючись ніжкою від зламаного крісла: як комп’ютерний інженер, Михайло не мав особистої зброї. Цим скористався Марко: він ухилився від суперника, миттєво дістав свій скорострільний бластер і знерухомив нападника. Знаючи, що Михайло зо чверть години лежатиме непритомним, юнак миттю кинувся до Оксани. Він розв’язав її, зняв липку стрічку з рота, дав капсулу вітамінно-тонізуючого розчину зі свого військового поясу… Марко вже розумів, що сталося, але перелякана Оксана швидко розповідала йому подробиці.

— Я подумала, — говорила вона, — що саме комп’ютерник може в першу чергу вплинути на «поведінку» зорельота. І вирішила непомітно сканувати Михайла. Але він зрозумів, який прилад я ховаю в кишені комбінезону, й накинувся на мене… Я лише встигла передати тобі сигнал тривоги.

— Дякувати Богу, що все закінчилося саме так, — Марко глянув на Гарягу і викликав військових роботів: вони не могли заподіяти шкоди людині, але мали підкоритися наказу Марка — надійно ізолювати Михайла. — А що показало сканування?

— На жаль, — спохмурніла Оксана, — пірати внесли суттєві зміни до організму Гаряги на рівні структур ДНК і РНК. Він діяв як їхній прибічник, як один із них. Ти сам відчув, наскільки зріс його рівень агресії. Він, по суті, перестав бути собою… Реабілітувати його майже неможливо.

Роботи винесли Михайла, аби зачинити у боксі медичного відділення. Оксана одразу ж ужила заходів для повернення Гаряги до його первинного гено- і психотипу. А Марко тепер розумів, де слід шукати зміни в програмі життєдіяльності, боєздатності, зрештою — життєзабезпечення корабля. Він, не гаючи часу, запустив програму відновлення функцій головного і допоміжних комп’ютерів, а сам подався до Северина — доповісти про останні події.

Зореліт вирівняв хід і тепер слухався команд капітана. Корабель щомиті набирав швидкості, аби проскочити небезпечну зону поблизу «чорної діри». Хибна траєкторія польоту чи надто низька швидкість означали б загибель для всіх у безодні Зет-Ікс 221.