Розділ «ОСІНЬ — ПОРА ВЕСІЛЬ»

Розважайте мою дівчиноньку,

Щоб не журилася.

— Приливали твою дороженьку —

Так куриться дуже,

Розважали твоїх отця-неньку,

Та журяться дуже…

Розкопали круті гори,

Валяються дуже.

Розважали брата із сестрою —

Побиваються дуже.

Іскосили всю сухую травоньку —

Так ламається дуже.

Розважали твою дівчиноньку —

Так журиться дуже…

Тарасові співи розчулюють серця гостей. Забувши на мить про весілля, кожний думає про наболіле. Дмитро Половець змахує непрохану сльозу, пригадуючи своє щасливе козацьке літування. Марія, не криючись, плаче ридма. Тужить за дівчатами, які ось-ось підуть із двору. І водночас пригадує померлого внука, Романка. Він би зараз був за парубка і віддавав би своїх сестер заміж, брав би щедрий викуп за обох.

На Софіїному обличчі теж видно було жаль. Слухаючи наспіви кобзаря, вона бачила свою долю — більше розлук, аніж стрічань із коханим, судилося їй. І така ж доля чекала на її доньок. Жони козаків іншої не відають.

Іван Сірко розумів, про що міркує дружина, і почувався винним перед нею. А водночас хотів би виправдатись: адже кохає її щиро. За всі роки, прожиті разом, ніколи не помислив про зраду, був вірним їй і своїй козацькій долі. Непростій, болючій, мінливій…