Оголений нерв: роман

— На минулих виборах тобі також обіцяли заплатити з Партії регіонів, — нагадала Настя. — Заплатили?

— Не завжди дурять, — зітхнула Аліса. — Сподіваюсь, що цього разу заплатять.

— Хто?

— Звідки я знаю? — подруга стенула плечима. — Чи мені не байдуже? Зателефонував якийсь чоловік, запропонував, я погодилася.

— Навіть неважливо, з ким ти будеш працювати? — Настя продовжила вже дратівливо. — Знаєш, що сказав Платон? «Карою за громадську пасивність є влада злодіїв». Його слова пророчі й зараз актуальні.

— Дівчатка, — звернувся до подруг Валерій, — облиште суперечки, краще пильнуйте куліш.

— Ми знову сваримося? — упівголоса звернулася до Насті подруга. — Невже політика чи події в країні варті того, щоб наша дружба луснула, як мильна булька?

— Тоді давай домовимося більше не торкатися наших поглядів на сучасні події, — відповіла Настя. — Лише нейтральні теми!

— Дякую, — Аліса подивилася на Настю з вдячністю, обняла її за плечі.

Хоч як намагалися за кулішем та «шашликами»-сосисками обійти політичну тему, не вдалося. Жінки, як і домовилися, мовчали, проте чоловіки знову повернулися до питання референдуму.

— Сам я не піду на голосування, — сказав Валерій, — бо вже давно відомо, що референдум відбудеться незалежно від того, хочемо ми цього чи ні. Наша влада вдає, що не знає того, що знає кожен наш мешканець. Законним чи незаконним буде цей захід, Росії неважливо. Крим — уже відрізаний шматок країни, на часі Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська області та Донбас. Росії потрібний вихід до Чорного та Азовського морів, і вона його отримає. Хочемо ми того чи ні, але Новоросія буде утворена. Дозволу в нас ніхто питати не буде.

— На мою думку, людям вистачить здорового глузду, щоб не допустити проведення референдуму, — зауважив Вадим.

— Якщо навіть він не відбудеться, то все одно знайдуть спосіб, щоб відділити ці області від України та приєднати до Росії, — наполягав на своєму Валерій. — Уже давно все вирішено без нас, — закінчив улюбленим виразом.

— Повторення кримського сценарію вже не буде, — не втрималася Настя. — Йде антитерористична операція…

— А давайте вже їсти, — перебила її Аліса, — а то й куліш матиме політичний присмак.

Повернулися додому надвечір. Іванни та Геннадія не було, свекруха смажила на кухні яєчню.

— Добре відпочили? — запитала вона.

— Мамо, ми й вам принесли спробувати куліш та пару шматочків нашого «шашличка», — сказала Настя.

— Кашу з’їм, а сосиски залиште дітям.

— А то вони голодні! Геник із хлопцями насмажать собі м’яса, а Іванні я дала гроші, тож купить собі щось поїсти. Ви краще розкажіть, що новенького в місті?