Розділ «СОБАЧІ КЛОПОТИ»

— Де ви живете?

— Чоколівка, вулиця…

— Району досить. Собаки ж губляться не на конкретних вулицях, а взагалі — в місті. Пес молодий, старий?

Цього Максим не знав. Але тітка Клава вже встигла полюбити свого песика. Значить, собака мусить жити в неї не менш ніж…

— Три роки, — бовкнув хлопець навмання.

— Порода?

— Пікінес.

— Кобель чи…

— Дівчинка! — випалив Максим, аби не вживати вголос слів, які, за виразом мами, мають сумнівне звучання при невинному лексичному значенні.

— Кличка?

— Марта.

— Нічим не хворіє?

Тут Максим знову розгубився, але — лише на коротку мить. Раз тітка Клава випустила свою Марту на вулицю, значить, зі здоров’ям у песика все гаразд.

— Богу дякувати, — впевнено промовив хлопець і додав: — Здорова, наче бик.

— Ну, прекрасно. Ваші батьки, юначе, знають, що собака загубилася?

— Звичайно! — тут Максим не брехав. — Тому я і дзвоню вам. Кажуть — сам загубив, сам і шукай.

— А вони знають, що наша послуга — платна?

Ось тут Білан справді розгубився. Йому й на гадку чомусь не спадало, що в безкоштовній газеті можуть давати оголошення про надання комерційних послуг. Розгубленість не приховалася від очей Черненка, він подався вперед, у очах читалося німе: «Що там?», але Максим жестом заспокоїв його.

— Звичайно, — відповів, ніби щодня веде подібні справи. — А про яку суму йдеться?

— Незалежно від того, купували ви пса чи вам його подарували, за те, що ми знайдемо вашого улюбленця, ви будете винні нашій фірмі від третини до половини вартості такої тварини.