Розділ «СОБАЧІ КЛОПОТИ»

— У вас, може, ордер на обшук із собою?

— Так це ж не обшук! — поблажливо відповів міліціонер. — Просто покажіть, як ви живете. Якщо, звичайно, вам нема чого приховувати.

— Що мені приховувати, пане майоре? І для чого якихось собак ховати? Он, ви ж самі бачили — цих тварюк тут повно, бігають вільно, чужих не пускають. Але, якщо вам уже так цікаво — здаюся! Не будемо ж ми тут із вами бюрократами, які від папірців залежать, мов риба — від води.

Плямистий картинно підняв руки, тоді першим рушив до сараю. Міліціонер рушив за ним. Не стримавшись, подався за чоловіками і Максим. Денис теж було висунувся, та Білан-старший затримав чемпіона:

— Тримай краще пса. Бачив, які тут вовкулаки — враз загризуть.

Сам він теж лишився стояти біля машини.

Підвівши гостей до сараю, Огородников відсунув засув, театрально розчахнув двері, навіть прикрикнув: «Але-гоп!» Майор обережно зазирнув усередину, Максим — теж. Там не відчувалося жодного руху. Міліціонер навіть ліхтариком підсвітив, обмацавши променем усі стіни.

Нічого. Навіть маленького цуценяти. Навіть обдертої дворняги.

На плече Максима ззаду лягла важка рука Плямистого.

— Бачите, пане майор, то все злі люди на мене наговорюють. Придумають же таке — я собак краду. Цікаво, кому це в голову стукнуло? Не знаєш, хлопче?

Коротке стискання плеча — і Огородников забрав руку. Максим повернув голову. У сутінках їхні погляди зустрілися. Нічого хорошого хлопець у очах Плямистого не прочитав.

Глава 13

Поганий настрій

Назад поверталися, мов обпльовані.

На зворотному шляху собача зграя знову обгавкала машину, а охоронець, ніби знущаючись, знову віддав честь. Хлопці не знали, що треба говорити. Замовк навіть звільнений пес. Замість них заговорив міліціонер. Причому — не до Максима, а до Білана-старшого, і це ще більше засмутило, навіть принизило хлопця.

— Твоєму синкові не могло все це привидітися?

— Давай разом поміркуємо, — спокійно відповів тато. — Обидва ці гаврики кудись зникають після школи і під вечір дають про себе знати. Обоє брудні, трошки перелякані…

— Не перелякані! — не стримався Максим.

— Мовчи, — не озираючись, кинув через плече Білан-старший і повів далі: — Значить, брудні, перелякані і з чужою собакою на руках. Схожа ця пара жартунів на нас у їхньому віці, коли ми гралися в козаків-розбійників?

— Сьогодні ніхто про такі ігри навіть не чув. Кажу тобі, як знавець, — переконливо мовив міліціонер.