Розділ «СОБАЧІ КЛОПОТИ»

Буян тим часом приніс йому палицю, зазирнув під вагончик, запхав пащу в миску, трошки підживився і з почуттям власної гідності побіг назад, незабаром зникнувши з очей.

— До речі, — зауважив Плямистий. — Піди, погодуй наших гостей. Бо погано буде, якщо хазяї своїх друзів не впізнають. Тоді вертайся, ми ще з тобою розмову не закінчили.

Ноги, взуті в армійські черевики, знову піднялися сходами. Зрозуміло, що обличчя Артурового шефа Максим за весь цей час так і не розгледів. Зате сам Артур тут же вийшов із-за вагончика, підхопивши на ходу бляшане відро.

Він ішов просто на Максима, і той присів. Та Артур, мугикаючи «чєлавєк сабакє друґ» проминув його схованку і пройшов кудись за дерева. Аби розгледіти, що там відбувається, Білан, ризикуючи бути викритим, трошки підвівся.

Там, куди сунув Артур із відром, виявився ще один сарай. Невеличкий, судячи з усього, збитий нещодавно і на совість. Лунко клацнувши засувом, молодик гукнув усередину: «Обід несу, не побийтеся!» Потім зайшов, причинивши за собою двері.

Ось він, зручний момент! Максим кількома стрибками перебіг від купи брухту до халабуди, де скнів Денис, заховався за неї й аж тоді перевів подих.

Глава 10

На волю

Відсапавшись, Максим легенько стукнув кісточками пальців у стіну.

— Чого? — глухо відізвався полонений.

— Погані наші справи.

— Без тебе знаю, — почулося у відповідь.

— Вибиратися треба.

— Теж правильно. Тільки як?

— Спробуй, як граф Монте-Крісто. Знаєш такого?

— Щось чув, — після паузи відповів Денис. — Він десь золото знайшов.

Навіть у такій ситуації начитаний Максим Білан не зміг утриматися від короткої просвітницької роботи.

— Ех ти — золото… Він із замку Іф утік. Там п’ятнадцять років за брехливим вироком сидів, та все одно вибрався. Коли читати навчишся, а не тільки букви вивчиш, дам тобі книжку…

— А я тобі дам у чоло! — люто прошипів зсередини Черненко. — Знайшов час для уроків літератури! Теж мені, грамотій! Якщо хочеш знати, я все, що мені треба, вже давно прочитав!

— Ну, значить, книжки некорисні були, — відпасував Білан. — Слухай, як хочеш мені у чоло дати, спочатку вилізь звідти. А для цього доведеться підкопатися під ці дошки. Тут же, я бачу, фундаменту нема. Рий яму, я звідси допоможу. Пролізеш, інакше — ніяк.