Розділ без назви (2)

– Поглянь там на биків! – крикнув йому вслід Охрім.

Тимко вийшов у сіни і деякий час прислухався, чи не розмовляють на жіночій половині. Але там, крім дихання сонних людей, більше нічого не було чути. Тоді він відкрив двері і зашепотів так тихо, що ледве сам чув свій голос:

– Орисю… Орисю…

В пітьмі звелася чиясь голова, теж пошепки запитала:

– Чого тобі?

– Вийди на хвилю…

Тимко мнеться біля дверей, затаївши дихання, курить в рукав і раптом чує, як хтось хапає його за комір іззаду. Він швидко озирається і бачить перед собою в темряві Прокопа.

– Ану, ходімо надвір, я з тобою побалакаю, – каже Прокіп, не випускаючи з рук Тимка. Біля сіней Тимко виривається і, вихопивши із ярма занозу, відскакує вбік, чекає, коли Прокіп зробить до нього перший крок. Але той, мабуть, розуміє, що в повітрі пахне смаленим, стоїть, не рухаючись, тяжко сапає. В цей час у дверях появляється закутана по самі очі Орися і, побачивши батька, з тихим окриком «ой» біжить назад.

– Я тобі позаглядаю, – свариться кулаком їй услід Прокіп. – А ти, значить, ще й не зять, а вже занозу хапаєш?

– Рукам волі не давайте. Я в вас нічого не вкрав, – глухо відповідає Тимко.

– Норовиш украсти.

– Це діло моє.

– А я тобі кажу: не чіпай. Не для тебе, жулика, я ростив свою дочку.

– А може, й для мене?

– Зроду цього не буде! Чуєш?

– Давайте краще по-доброму будемо говорити. Ваша дочка вже давно моя, що я хочу, те з нею і зроблю.

– Відступись! – похмурніє ще більш Прокіп, і в голосі його чується неприхована готовність вчепитися Тимкові в горлянку. – А не відступишся, роздеру, як кошеня. А її, сучку, день і ніч батуритиму, щоб слухала батьківського слова.

– Торкніть хоч пальцем!

– Тебе не спитаю! – І Прокіп, гупаючи чобітьми, біжить у хату. За хвилю виносить звідти на плечах сідло, і, засідлавши свою роз’їзну коняку, мчить у Троянівку, щоб не спати в одній хаті з таким босяком, як Тимко.

III