Розділ без назви (2)

– Як був я на Донщині, так спересердя одному козакові двері вилами пробив. Повіриш, як садонув, так і загнались по держак… Н-я-а-а.

Гаврило взяв лопату і побрів до свого двору, а Павло сидів пеньком, пускав дим під чужу стріху. Уляна, що вийшла з хати вилити помиї, сказала, проходячи мимо:

– Ішов би ти, Павле, додому, а то ще хлів спалиш.

– Не спалю, – ліниво обізвався Павло, не рухаючись із місця.

Як тільки Уляна зайшла в сіни, із хліва виринув Тимко.

– Дядьку, дайте закурити.

Павло вийняв кисет і мовчки передав його Тимкові.

– Ти, парубче, свого не попускай. Так-то.

Тимко мовчки кивнув головою і довго ворушив у задумі густими бровами, потім перестрибнув через тин і пішов городами до Ташані.

Верби кидали на леваду широкі тіні, біля потічка горобці пили воду, мережали лапками густу грязючку. Тимко кинув на них палицю, і вони з шумом злетіли, густо обсівши осокір. Петляючи поміж лозами, Тимко вийшов у горішній кінець села. Марка застав вдома. Він сидів за столом і сьорбав борщ. Руде волосся на голові горіло мідним дроттям.

– Пішли зі мною. Діло є, – похмуро сказав Тимко, сідаючи на лаву.

Марко, здавалося, не розчув його наказу, бо дістав із мисника стручок перцю і заходився м’яти його ложкою.

– Кажуть, перець кров розбиває. А я його змалечку їм. Може, через те й рудий?

Тимко вирвав із його руки ложку, швиргонув під стіл.

– Ти чув, що я тобі сказав?

– О, диви! – наїжачився Марко. – Сказ на тебе напав, чи що? – і, витерши губи, поліз під стіл за ложкою.

– Ти йдеш чи ні?

Марко заблимав повіками і деякий час здивовано дивився на Тимка. Побачивши холодну каламуть у очах товариша, зрозумів, що трапилося щось надзвичайне, і якимось несмілим, мученицьким тоном, в якому почувалася вся гіркота відданого рабства, сказав:

– Іду вже, чого кричиш? – і, згрібши зі столу крихти, вийшов надвір. – Дурна голова що не придума, а ногам робота. І куди ти мене оце ведеш? – допитувався Марко.

Тимко не відповідав. Швидко пройшли через Марків город, спустилися до Ташані. На них війнуло запахом ряски, тихим шелестом очеретів. На Горобцевій кладці жінки, виставивши напоказ голі литки, дружно гупали праниками, і те гупання гарматними пострілами віддавалося за Ташанню. Тимко, жадібними принадами досмоктуючи цигарку, поп’явся стежечкою, що вела до Прокопа Тетері. Маркові відібрало ноги, руде волосся підняло картуз.