Розділ без назви (2)

– Повезли вдвох.

Викотили воза на вулицю, потягли по піску поміж тинами. Денис хекав, як бик у плузі, раптом кинув на землю голоблі, шугнув у темряву.

– Ти куди? – зашипів на нього Тимко.

– Хлопців шукати…

– Я тебе нашукаю! Ану йди тягни.

Денис поплював у руки, впрігся і поволік воза далі. На повороті дороги із-за верб один по одному вийшли хлопці.

– Свистуни, – лаяв їх Тимко.

Ті винувато підійшли до воза, мовчки стали допомагати везти далі. В тихій жалобі, як похоронна процесія, прослідували сонним селом, біля виїзду на полтавський шлях зупинилися, тихо стали радитися, куди везти. Тимко наполягав, щоб на міст, Марко – на колгоспний двір: хай, мовляв, уранці люди посміються, що приїхав уночі Матвій на чортах у колгосп записуватися. Гарасько придумав найкраще:

– Давайте його в степ одтарахтаримо. Дорога пішла добра.

– Може, ти здуру аж у Полтаву повезеш? – визвірився на нього Тимко.

– О, знайшов, – майже вигукнув Марко, так що на нього всі зацитькали. – Давайте його на тирло переправимо. Там мілко. Я вчора напував волів.

Тимко махнув рукою:

– Поїхали…

Тирло – невеличкий, порослий травою острівець посеред Ташані. Кубляться та чепуряться на ньому домашні гуси та качки, сідають на спочинок перелітні журавлі, в’ють гнізда лугові чайки. Весною, коли спадає вода, забродить туди пастися худоба, тирлується там, а зимою, коли жовтий очерет занесе снігом, особливо вечорами, петляють по острову лисиці, вичікуючи на поживу.

До гатки хлопці зобралися благополучно. Стали спускатися до Ташані; Дениса мотало в голоблях, як проклятого.

– Держіть, хлопці, бо напира, – просив він, з трудом стримуючи воза. Враз його мотнуло вбік, і він, відчуваючи, що воза йому не стримати, вискочив з голобель. Мимо нього з гуркотом потаскало воза і погнало його прямо в Ташань. Почувся страшний плескіт води і несамовитий людський крик:

– О-о, р-р-р-яту-йте-е-е!

Ніхто не рятує. Чути тільки швидкий тупіт ніг по шляху. Стиха пересвистуючись, зібралися під вербами аж біля Беєвої гори. Денис, тяжкий на бігу, приплентався пізніше за всіх і порадував новиною: загубив картуз.

– Де ж ти його загубив, роззяво? – накинувся на нього Тимко.

– А хіба ж я знаю? Біг-біг – мац, а його нема.