Розділ «ЧОРНЕ ОЗЕРО КОХАННЯ»

Тобі бажаю я добра.

І сам кохай, і будь коханим,

Про мене лиш не забувай.

З новою ти щасливим будеш,

Її кохатимеш сильніше…

Навік прощай! Люблю тебе!»

Він двічі прочитав записку,

І сльози ринули з очей.

Могилі, як і їй недавно,

Прошепотів: «Люблю тебе!»

Хтось із дівчат навіть схлипнув, стримуючи сльози. А язиката Юлька, навпаки, криво посміхнулася і з сарказмом запитала:

— І що це за жах? Суцільна графоманія! Ти сама таке написала чи здерла звідкілясь?

— Здерла?! — обурено почала було Марта, але її перебила Софійка, очі в якої вже були, як кажуть, на мокрому місці:

— Яка графоманія? Чистісінька правда! Саме так все й буває!

— Як у кіно! Про Модільяні! — запевнила тиха і зазвичай мовчазна Карина. — Я бачила фільм, але в ньому той чоловік-художник хороший, от тільки пив багато…

— Між іншим, — говорила ображена Марта, — я чула від сестри цю історію! Може, я й не поет, але я написала це за одну ніч!

— Одні Шекспіри кругом, — не здавалася Юля. — Ну, Марто, ти ж нормальна, класна подруга… Навіщо ж писати отаку пургу? На голову не налазить.

— Ну що значить «пурга»? — заступалася Софія. — До речі, у Шекспіра теж рим у поемах немає… Але ж яка точна та історія!

— У кого, у Шекспіра? — іронізувала Юля.

— У Марти! — сердилася Софійка. — Люди від кохання гинуть іноді! От!