Розділ «ЧОРНЕ ОЗЕРО КОХАННЯ»

— Ми не шашлики їли, а підсмажили на невеликому вогні сосиски, — уточнив Тарас. — Знаєте, «мисливські» називаються. А потім ще провели через вогонь такі, звичайні. Теж вийшло нічо…

— Потім хтось почав сваритися, — чи то ствердив, чи запитав слідчий. — Бійки не було?

— Та ні! Ні! — енергійно заперечив підліток. — Чого нам сваритися? Хороша компанія, ми всі дружимо…

— А що робив Вова?

— Ну, що… — знизав плечима Тарас. — Як усі: розповідав різні історії. Ми обговорювали музику, ігри на компі, кінофільми…

— Нічого дивного в його поведінці тоді не було? — Зеленський намагався знайти хоч якусь зачіпку.

— Я б не сказав, — зітхнув Тарас. — Хіба він став мовчазний наприкінці відпочинку…

— А чому? Щось відбулося між ним… і ким? — слідчий щось записував на аркуші паперу.

— Та наче нічого не відбулося, — щиро здивувався Тарас. — Він, узагалі, майже весь час був поруч із Танею… Але в них усе нормально… Тихо-мирно.

— Вони цілувалися? — несподівано запитав Сергій.

— Ні! — усміхнувся Тарас. — Такого не було. Ні він, ні хто інший не займалися… е-е-е… цим.

— Гаразд, — Зеленський перестав занотовувати слова Тараса. — То як же Вова зник?

— Не знаю, — спохмурнів хлопець. — Ми зібралися додому, спалили сміття на вогнищі. І пішли — один за одним. Таня з Вовою йшли останніми. Андрій ще озирнувся, сказав: «О, яка риба плеснула!» А потім запитав: «А де ж Вова?» Всі почали оглядатися на Таню — вона ж ішла з ним. І Таня теж озирнулася, отже, він ішов не з нею, а за нею. Але Вова зник.

— Що було далі?

— Ну, що… — настрій у Тараса від такої розмови геть зіпсувався. — Почали його кликати, шукати. Він щойно ж був з нами! Але він зник. Почало сутеніти, ми вирішили йти додому і розповісти про все батькам. А Таня ще сказала, що Вова скоро з’явиться. Ми подумали: може, він їй щось говорив?

— І ви покинули його й пішли додому?

— Ми не кидали його! — в розпачі мало не вигукнув Тарас. — Було темно шукати! Ми вирішили когось покликати, комусь розповісти, що Вова зник…

— Отже, крім нього, всі йшли з озера разом? — уточнив слідчий.

— Так, — кивнув Тарас. — Тільки один раз Марта відходила, ще коли ми збиралися йти… Ну, їй треба було, ви розумієте?

— Розумію, — зосереджено мовив Зеленський.