Розділ ІІ Альфа і Омега

– Ти – мій світ…

– Люблю!

– Ти – моя доля!

Вони стоять уранці на кручі. Її голова притулена до його грудей, вона пригорнулася до чоловіка і дивиться, як ранкове сонце пестить воду, світ. Вона починає щасливо посміхатися, і Олексію стає радісно на серці, тому що серце його Мавки зачинає відтавати і сум в очах все частіше змінюється сміхом.

10. Роса

Магдалена стояла і дивилася, як на очах Мамая, Мамая з картини, яку вона повісила в себе над ліжком у львівській квартирі, щоранку з’являється роса. Сльози? Та хіба картини плачуть? Це ж не ікона. А хіба той, хто тебе береже, не може стати іконою?

Стрепенулася, скинула з себе сумніви. Вона все чинить правильно… Та чи правильно завжди означає добре?

Два тижні в Мамаєвому раю пробігли, мов один день. Ловила себе на думці: чи не сон то був? Він – чоловік справжній, наче зі старих легенд, з лицарського минулого, справжній чоловік у сучасному пластиковому світі. Він – лицар, а вона? Вона, на жаль, не дама його серця. Вона жінка, як Олексій каже, з купою бджіл у голові, проблемами, доньками, які ще досі залежать від неї.

Мамай на картині сидить під зеленим дубом. Так багато смарагдового – земля, повітря і навіть небо зеленкувате. Її Мамай. Її янгол з крилами.

Згадувала…

На дванадцятий день свого перебування в Мамая таки увімкнула мобільний. А там… Ціла купа дзвінків від дітей, яким вона потрібна, з роботи, дзвінки від друзів, від Ольки і Машки та від, дідько б його ухопив, від Тарасового колеги по бізнесу Карена Вітольдовича, й жодного від Тараса, лишень есемески…

Настав час повертатися.

– Мамаю, я повертаюся додому, я мушу, – дивилася на багаття і казала печальні слова.

– Ти вже вдома, Мавко. Хіба ти цього не зрозуміла, серденько? – він здивовано дивився на неї. Про що це вона?

– Мамаю, у Львові в мене донечки, старенька мама, і їм я теж потрібна. А ще друзі, робота, обов’язки, розумієш?

Вона прагне доступно розтовкмачити. Каже, що донечкам ще й досі потрібна мама, і нормальна освіта, і нормальні умови життя, у неї робота, друзі, а тут… навіть туалету нормального чи гарячої води, та й кухні, зрештою, нема. Так, влітку можна якось без цієї побутової блажі обходитися, а прийде зима – холод, морози, замети? А коли захворієш? Так-так, звісно, природа – хороший лікар, однак бувають різні трафунки. Що тоді? До міста далеко, а бездоріжжям, особливо восени чи взимку, то як з кінця світу в інший кінець добиратися.

Він мовчки слухає. Тоді підводиться і зникає кудись на пару хвилин. Повертається з двома склянками та пляшкою вина. Мовчки розливає, тицяє їй у руки:

– Розказуй. Може, зрозумію…

Це вперше він пропонує і їй, і собі спиртне. Домашнє вино. Вона робить на автоматі пару ковтків і хмеліє…

Розмовляють…