Розділ ІІ Альфа і Омега

Тарас тим часом падає перед нею навколішки і мимрить щось про вічне кохання, про те, що вона – то мрія його життя, що він до її ніг готовий покласти світи, а якщо треба – й голови. Що, може, вона його поки не любить, але обов’язково полюбить, бо він чекатиме, стільки треба – стільки чекатиме. І донька її може вибрати собі найкращий виш світу, і він там оплатить навчання, і меншій згодом теж, і мамі лікування… Добре, що в Магди так мало родичів, бо, певне, і їм мало щось перепасти від щедрої душі чоловіка… Тарас говорить, обіцяє, клянеться. Але вона його не дуже чує, бо маленька недешева цяцька на пальці руки просто уводить її у ступор. Вона заворожено дивиться на перстень і не зможе зрозуміти своїх емоцій. Серце гупає наче скажене: чи то від вина, чи то від запаху ванілі, чи від сумної мелодії скрипки. Вона раптом помічає, що вся зала ресторану заставлена трояндами. Квіти стоять на столах, вікнах, підлозі, і до неї тільки зараз починає доходити, що це все для того, щоб заманити її в пастку.

Та Магдалена не любить троянд.

Вона повільно підводиться з крісла… Гризуть сумніви. А може, Ольга має слушність? Кохання, що таке це кохання? Перше вона собі вигадала, і воно давно мертве, і вже папір, на якому воно записувалося, перетворився на порох. А може, спробувати дозволити комусь тебе кохати, дбати про тебе отак по-справжньому, щоб усе до твоїх ніг, щоб без тебе йому не дихалося, не спалося, не жилося… І так ваблять обіцяні золоті гори і для її дітей, і для неї. Тепер вона впевнена: якщо вона зажадає підписати шлюбний контракт – Тарас і на це піде, лишень би її отримати.

Ні-ні, вона мусить подумати. Стоп! Ти ж не суперстар, дівко, а він Чугайстер. У таких, як ти, такі, як він, просто так без злого умислу не закохуються. Підводні течії, завжди є підводні течії… Крутилася голова… Магдалена сумно зняла з пальця перстень, поклала на стіл. Дивилася згори на Тараса, що стояв на колінах перед нею, наче перед ідолом, склавши долоні для молитви. Не просила його встати, не пробувала щось пояснити. Були його очі внизу – перелякані трохи, мов два великих знаки питання, і на денці в них – такий відчай, страх… Тенькнуло серце:

– Я не можу так одразу, Тарасе. Але я тобі не кажу – ні. Я просто мушу подумати. Подумати… Я передзвоню.

– Я чекатиму, Магдаленко! Я просто чекатиму, – Тарас за сценарієм мав це сказати і сказав.

І вона виходить із зали повз скрипаля, який продовжує ґвалтувати своєю любов’ю скрипку. Скрипаль підморгує їй, вона вдає, що не помітила. От козел – усі вони одинакові. Чугайстри. У невеличкому передпокої зупиняється, завченим рухом поправляє зачіску на голові. І несподівано для себе помічає те, чого в ресторані, зробленому під Францію, аж ніяк не може бути. Над дзеркалом у кутку висить невеличка картина козака Мамая, а під неї написано: «Як хочеш назови, на все позволяю, аби не крамарем, бо за те полаю».

Минув місяць, як Магдалена повернулася з Києва, і якщо й згадувала маляра-козака, то доволі рідко і все похапцем, а тут раптом така зустріч. Залізла в сумку, заходилася там щось шукати. Візитка, слава Богу, не загубилася. Провела пальцем по гладкій поверхні паперу, прочитала про себе: «Олексій Морозенко, художник-мамаїст». Сумно посміхнулася, підморгнула картині, поклала акуратно візитку назад до сумки…

Цікаво, чи Мамай її ще пам’ятає?

Вона рухається подіумом граційно, майже не торкаючись ногами поверхні підлоги. Вона не йде, а лине, летить. Так над землею пурхає кленовий листочок, хизуючись своєю ошатністю, зірваний шалапутом вітром, або напнута струна бабиного літа, знаючи, що в цю хвилину вона найдивовижніша. Легко в танці, граційно по струнах вітровію рухається вона подіумом. Майже невагомо, витончено, звабливо, східцями мелодії, котра супроводжує її вихід.

Вадим здивовано відкриває рота. Давно він не зустрічав таких створінь у середовищі модельного бомонду. Як для моделі, зовсім не худа. Довершена у всіх згинах тіла. То справжнє мистецтво – рухатися так, тепер він розуміє знайомого модельєра Левсянчика, чию колекцію демонструє ця пава. Той вчора хвалився, що знайшов справжній самородок. Таки правда, зануда Левсянчик не збрехав. Її манера рухатися подіумом… О, то не буденний вішак для одягу, як ті худющі моделі-манекени. Коли цокають своїми високими підборами подіумом, Вадиму видається, що то і не цокання зовсім. Це торохкотять їх зболені від недоїдання кістки.

Модель зупиняється на краєчку сцени, легким порухом голови відкидає волосся і відкриває світові очі.

Довге русяве волосся, великі зелені очі. Вадим може закластися з ким завгодно, що вони дивляться на нього. Ні, не кудись там на софіти, у далеч, як і годиться справжнім моделькам, а на нього. Вадим, мов голодний вовк, ковтає слину.

Жінки! Їх завжди було забагато у його ще доволі молодому житті. Вадим ніколи не переймався тим, як заволодіти тою чи іншою кралею. Дівчата видавалися легкодоступними. Скільки він їх мав?

Крім приємностей, траплялися й не зовсім вдалі моменти. Найчастіше пригадувався оцей. Вони розважалися з хлопцями у випускному класі, у сауні. Його батя тоді був лише звичайнісіньким замом у такого собі депутата-гуру, яким і сам згодом став. Взагалі Вадиму поталанило в житті: народився у правильній сім’ї. Та він геть про інше! Розважалися в компанії молоденьких-зелененьких петеушниць, які за сотню баксів були згідні на все. Йому ж попалася повна дурепа, тобто незаймана. Як він з нею намучився! Слава Богу, для нього це не був перший досвід. Розігріта дешевим вином, змішаним з горілкою, його хтива плоть просто шалено виривалася на волю. Він взяв дівчину силою. Заплатив за це не одну сотню зелених, а дві – за моральну шкоду. Хотів з нею по-людськи. А та навіжена поперлася зі своїми батьками в міліцію. Зчинили галас – ґвалт, ґвалтують! Чого ж ти в сауну з п’яними пацанами поперлася? Кому потрібна твоя незайманість? Теж мені, скарб великий. Мале, миршаве нещастя… Був суд. Звичайно, нічого вони не довели. Суддя виявився корєшом батькового шефа… Так, світом править сила, а це гроші та влада.

Це стало гарним уроком для нього, тоді ще тільки спокусника-початківця. Батя йому вправив мізки – кажеш отакій дуринді набитій, що одружишся з нею, подаруночки-цілуночки – і вона твоя. Для чого силувати, а потім мати отакі, хоч і невеликі, та все ж прикрощі? Зрештою, батя порадив йому перейти на моделей. Там усе набагато простіше, інший рівень! Гроші, блиск, шик… А премудрості «вибраних» дівчат в інтимній сфері сягали таких глибин… Куди там незайманим петеушницям! Надважливо: жодних зайвих запитань чи вчинків. Ти мені – я тобі! Бізнес! Чи має бізнес душу? Дзуськи!

Нова колекція Левсянчика. Осінь-зима. На зеленоокій моделі розстебнуте на всі ґудзики смарагдове пальто. Воно заледве сягає колін. Вона рухається вільно, мов човен, що гойдається на хвилях сонного моря, майже недбало. Поли пальто розлітаються в різні боки. Стегна гойдаються в такт шепоту хвиль музики. Під напівпрозорим жовтим плаття з розкішним декольте дівочі перса хизуються своєю довершеністю, притягуючи погляди. Модель підходить до того місця, де сидить Вадим. Зупиняється, повертає голову у його бік. Вона дивиться на нього. У Вадима пересихає в роті, починають від збудження тремтіти руки. Хлопець відчуває, як його раменами додолу під сорочкою тоненькими цівочками стікає піт. Дівчина посміхається кутиками вуст, різко повертається і рухається далі своїм маршрутом, піднімаючи гучну хвилю оплесків. Схоже, отак «хріново» почуває себе не лише Вадим, а й решта чоловіків у залі.

Дівчата! Він у тому навіженому шалі довго був одержимий ними. Вадим легко захоплювався, та після проведеної ночі з об’єктом жадань його гарячий шал витікав з нього, мов магма з вулкана, що врешті застигає та стає гранітом. А кохання? Та й чи є воно, оте кохання? Рано чи пізно всі охи та ахи закінчуються одним – ліжком. Кохання вигадали йолопи, яким не дають, та сині панчохи, яких ніхто не хоче. Розслабся, подруго, та отримуй задоволення. Були звичайно дурепи, що вбивали собі в голову маразми про закоханість, труїлися через нього, різали вени. Одна навіть потрапила в дурку. Пхе! Хіба секс та кохання можуть бути синонімами? Секс – класна штукенція. Ліпша стократ від наркотиків, будь-яких. Він знає, що каже. Коханок міняв, мов шкарпетки, щоденно, чи то щонічно. Навіть не пригадує всіх не то що на ім’я, а й на обличчя. До всіх було стандартне звернення «Сонечко» чи «Кішечка», щоб не плутатися.

Деякий час журнали рясніли скандальними знімками сина «того самого» в компанії напівоголених юних модельок. Та навіть журналістам врешті стало нудно, у дуже багатого женишка наречені змінювалися надто часто, а це вже не скандал і не сенсація. Так – богемні будні.

Завше стандартна схема – лише президентський люкс у п’ятизірковому готелі. Юля чи Іра, новенька кішечка-супермоделька в джакузі, заповненому французьким шампаном, а ліжко устелене пелюстками чайних троянд.