Розділ І Чуже небо

– Доброго здоров’ячка, батьку! – привітався чемно Степан.

– Дай Боже і тобі, сину, – відповів старий. – А скажи мені, чоловіче добрий, чи далеко до села?

Розмова була знайомою. Усе йшло за правилами.

– А до якого вам, діду? – запитав удавано уважно. – Бо ви якраз між двома селами. Мені до Медівки. А вам куди? Може, вас підвезти?

– Та мені, сину, байдуже. Я, бач, уже три дні й ріски в роті не мав, тож, думаю, добреду до найближчої в селі хати, мо’, люди добрі нагодують.

Степан дістав з торби різні смачні наїдки, які приготувала йому в дорогу кухарка. Там знайшлася і добра їжа, і навіть пляшечка наливки.

Старий пополуднував, чемно подякував. Степан сів на коня.

– Бувайте здорові, діду! А мо’, усе ж підвезти? – завчене запитання.

– Ні-ні, хлопче! Мені навпростець, – махнув рукою дід кудись у далину. – Ох, уважив старого, нагодував! А скажи мені, небораче, що тобі от зараз, коли в тебе вже все є, для щастя треба, га?

– Для щастя? – перепитав Степан. Він хотів сказати, що нічого, але… Хіба можна втриматися, коли така спокуса перед тобою.

– Та зовсім небагато, діду. Я хочу бути Богом… – сказав Степан, дивлячись уважно на діда, і раптом зрозумів – хто зараз перед ним.

Та не встиг ані забрати свої слова назад, ані попросити пробачення в того, хто такий добрий був завжди до нього. Здійнявся страшний вітер, закрутилося-завирувало довкола. І перед тим як потрапити у смерч, Степан почув слова старого:

– Хочеш бути Богом? Добре! Але знай, Бог завжди починає з початку!

Степан стояв посеред пустого світу, у якому не було нічого – ані людей, ані неба, ані землі. Пустка, і він посеред тої пустки з лантухом глини за спиною.

Так і хочеться сказати, сонце моє, мудрими словами: «Будьте уважні з бажаннями, вони можуть здійснюватися!»