Розділ «Анна Хома Репетитор»

Вибір. Сьогодні він дався напрочуд легко.

— Підіть і скажіть своєму господареві, пані, що без вас я відмовляюся сідати до столу. Скажіть, що у мене такий струс оригінальний. Він зрозуміє.

«І не дивіться так на мене, пані. Ви розстелили мені постіль, зготували для мене ще одну порцію і, певно, не поставили на поличку мешти брудними. Навіть, якщо вам за це платять, не обов’язково бути невдячним. А яке задоволення кидати гранату в недозволеному місці — ви б тільки знали…».

— Не баріться, пані. Не випадає гостеві змушувати господаря чекати.

«Господаря, який вважає нижчим за свою гідність запросити гостя особисто».

Служниця не усміхнулася. Стиснула зуби. Зібралася щось промовити. Промовчала. Пішла.

Безперечно, йому передадуть, щоб забирався геть. Не обмежуючись у висловах. Але… маленька помста — це теж помста. Мама помилялася.

«Ременя на тебе немає», — заявив би Славко, якби був тут.

Служниця хутко повернулася. Зміряла його поглядом. Розліпила губи.

— Господар не заперечує.

Якби могла, вбила б на місці.

— Що ви кажете? — розплився в посмішці Андрій. — За це гріх не випити. Ви мені тільки напрямок покажіть, а келішки я знайду сам. І припиніть поглядати на мої ноги — я їх недавно мив.

Не те, щоб він не любив багатих. Йому не подобалося, що у нього забрали шанс стати багатим.

«Хто на що вчився», — зітхав нарід.

«У всякого своя доля», — підтакували поети.

Але він, Андрій Шелепінський, у свої вісімнадцять вперто вірив у те, що шанс повинен даватись кожному. Без винятків. Без поправок. Без відміни. Як даються пори року. Шанс жити по-людськи.

Інша річ, як той кожен зуміє тим шансом скористатися.

Андрій встиг — незграбно, проте встиг — прочинити перед жінкою двері й жестом запросити пройти. Їй ледве не урвався терпець. Але така вже доля підневільних людей — чи то в нас, чи то на заробітках — посилати хазяїв та їх гостей стисло і подумки.

Виявляється, двері ліворуч вели до… Свідомість закатулялась підлогою й заблокувала всі імпульси ззовні. «Не хочу нічого бачити, не хочу, не хочу!!!»

— Смачного! — підсвідомо вирвалося завчене з дитинства при погляді на накритий стіл.