Розділ «Частина четверта Хмара»

– Може бути. Коли війна, віриш у долю, ворожіння, дідька лисого! Далі я приймаю рішення тебе в ділі перевірити. Ти виконуєш завдання, причому Гармаш не скупиться на похвали щодо тебе. Ніби ти наш, питання відпасти мають. І раптом ти відпускаєш польську курву, замість відвести її подалі в ліс та до бісової матері застрілити! – кулак Хмари грюкнув по столу так, аж той хитнувся, а недопалок упав на землю. – Що мені з тобою робити? Ось коли закортіло, коби замість мене твою долю після такого хтось інший, але не я вирішував!

– Наприклад?

– Та хоча б Остап! Той би з тобою довго не розводився! Без церемоній поставив би до найширшого стовбура й розстріляв особисто!

– Хто такий Остап? Ним тут у вас дітей лякають?

– Не жартуй. Відділ Остапа у цих краях зараз. Має таке саме завдання, як мій відділ, тільки на іншій території.

Раптом Хмара закашлявся. Максим машинально потягнувся до командира через стіл, аби, як водиться в таких випадках, похлопати людину по спині. Та хорунжий відвів його руку, похитав головою, заперечуючи, нахилився, аби підняти недокурену цигарку. Коломієць знизав плечима, не знаючи – Хмара зайшовся навмисне, аби перерватися, бо вже збирався запросто розказати Коломійцеві: учора по рації дістав повідомлення від їхнього куреня – відділ Остапа вирушив до них на підмогу. Та стримався – то вже занадто буде.

За даними розвідки, німці готують у наближеному до здолбунівської залізничної гілки районі каральну операцію з подальшою пацифікацією населених пунктів. Серед найперших місць завдання основного удару вказали Гніздяни. Хмара чудово розумів: поки українська лісова армія тримає це село під своїм контролем, має досить зручну перехідну базу. Звідти можна висуватися в бік стратегічно важливої залізничної ділянки, яка включає в себе міст через Горинь. Налетіти, завдати удару й відступити назад, на підготовану базу в Гніздянах можна з мінімальними втратами.

До того ж село, хоч і стояло ближче до головних транспортних шляхів, усе одно було закрите лісовим масивом. Без нагальної потреби, як показувала практика, німці в ліси не лізли, не бажаючи відходити далеко від гарнізонів. Поки село формально контролювалося підрозділом допоміжної поліції, територія фігурувала в рапортах як підконтрольна німецькій адміністрації. Та віднедавна українським поліцаям набридло гратися й удавати лояльних. Тож Гніздяни разом з іншими подібними селами перейшли під контроль повстанської армії після остаточної зачистки нечисленних ворожих елементів. З того часу можна було говорити про існування невидимої, але цілком придатної для прокладання з олівцем на карті лінії фронту, що розділяла зони впливу повстанців та німецьких сил безпеки.

Формально встановлення контролю над селами й невеличкими містечками означало офіційне оголошення війни.

Німці не визнавали права українців на певні території, називаючи повстанську армію українськими «національними бандами». Повстанці поширювали листівки та газети, у яких закликали людей чинити опір, створювати загони самооборони й починати боротьбу. Та однаково навіть Польща мала вигідніше становище: існувала держава, ліквідована вищими німецькими й радянськими керівниками, проте її уряд діяв в еміграції. Отже, пляцуфки, підпорядковані Армії крайовій, представляли збройні сили держави, що мала змогу оголосити війну Німеччині. Тоді як за спинами українських повстанців стояла не оформлена в державний інститут політична організація. Що й давало привід німцям – і не лише німцям! – обзивати відділи УПА бандитами та злочинцями.

Ось чому хорунжий Хмара від самого початку свого виступу в район Здолбунова розумів – каральні операції неминучі. Імовірність початку локальних пацифікацій дуже велика, і єдине, чого не можна передбачити, так це точної дати початку кожної з них. Вивчивши обстановку й виклавши свої міркування в доповіді, він склав повідомлення й звелів передати його керівництву. Висновок зробив категоричний: силами свого відділу оборону не втримає, бо це докорінно розходиться із покладеним на нього завданням.

Відповідь Хмара отримав учора. Підозри підтвердилися – готується військова операція щодо пацифікації Гніздян, бо село хоч і прикрите лісовим масивом, але знаходиться, так би мовити, на передовій лінію невидимого фронту. Іншими словами, туди німецькому військовому підрозділу дістатися простіше, бо не треба заходити аж так далеко в ліс. Крім того, спершу планується обстріляти село з гармат, а вже потім заводити військо.

Це знання давало Хмарі несподівану перевагу: ворога можна було перехопити ще на підступах, улаштувавши засідку. Для успіху такої операції не треба великих сил. Та одним відділом теж не обійтися. І, розуміючи це, командування й спрямувало на допомогу відділ Остапа.

Не сьогодні, так завтра підкріплення має надійти.

Якщо станеться затримка, нехай післязавтра. Головне для Хмари – у разі чого спробувати протриматися хоча б добу, бо, якщо Остап вийшов, він неодмінно дійде.

Звісно, весь цей військовий розклад хорунжий не збирався доводити до відома Коломійця. Командир, котрий не часто губився в боях та не довго мусолив повітря, приймаючи те чи інше рішення, зараз не впізнавав сам себе. Чоловік із Полтавщини, який сидів навпроти, нагадував Хмарі дитину, котра щиро не розуміє, пощо її сварить тато-рибалка. Адже дитя випустило наловлених ним хороших рибок або назад у річку, або взагалі в криницю, бо там теж вода й риба не здохне.

Тим самим Максим Коломієць обеззброїв Павла Бережного на псевдо Хмара.

На його місці Данило Червоний на псевдо Остап, потрап цей східняк до його відділу, уже б давно прийняв рішення, не коливаючись. Розстріляв би, лишаючись цілковито переконаним у власній правоті. Більше того – керівництво схвалило б подібний вчинок, ще й напевне поширило в листівках як приклад правильної поведінки справжнього воїна й патріота.

Зараз Хмарі не подобалося те досі не звідане всередині його самого, що заважало вирішити з Коломійцем так само.

Знову прокашлявшись, хорунжий наново розкурив цигарку.