Розділ «Частина 2 Дім на краю вічності»

Вона не поспішатиме.

Келих наповнився. Відпила. Обережні ковтки. Рідкого вогню у келиху все менше.

Запалила. Підсумувати б, пригадати щось. Не пригадувалося. Не підсумовувалося.

Цигарка згоріла. Іншу? Ні. Час. Вичерпано.

Безглуздо чіплятися за дрібниці. Не треба, аби по неї приходили. Вдягла медальйон. Підвелася й вийшла у коридор.

Прочинила двері до зали. Пальці вчепилися в медальйон. Прикре нагадування про зраду. Це й додало сил. Лишається витерпіти зовсім трохи. Роззирнулася. В кімнаті з помостом проти першого разу нічого не змінилося. Майже.

Знайомі очі дивилися на неї крізь прорізі шкіряної напівмаски. Встиг перевдягнутися у чорне. «Щоб не забруднитися», — подумалося.

Піднявшись на платформу, чоловік у масці подав їй руку. На помості став перед нею на коліна і, згідно з давнім звичаєм, попросив прощення. Вона розгубилася. На знак прощення мусила дати йому монету, але зовсім не передбачила цього. Спостерігши її збентеження, притулив її руку до кишені. У кишені, несподівано для себе, знайшла мідяк, хоча знала, не клала туди нічого.

Отримавши монету він піднявся з колін і підвів її до плахи. Вона збиралася опуститися на коліна, але він, підхопивши її, всадовив на лаву. Погляд заворожено блукав між місцем, куди мусила покласти шию, та чорним футляром, що лежав зовсім поряд.

Став позаду неї й торкнувся волосся. Відтак ще і ще. Дбайливість. Дивна, як для чоловіка. Нарешті, підняв їй волосся, оголюючи місце для удару. Дивно, але вдалося віднайти спокій.

Він зірвав медальйон з шиї і простягнув їй, але вона лише заперечно похитала головою й попросила повернути річ Еріку.

Допоміг піднятися з лави й опуститися на коліна. На якусь мить завагалася. Тоді поклав їй руки на плечі і нахилив, допомагаючи зайняти належне положення.

Сів навпочіпки поряд із нею, і вона відчула, як ремені охоплюють талію, міцно притискаючи тіло до колоди. Спробувала підвести голову. Випередивши рух, він верхніми ремінцями припасував їй шию до колоди й, не питаючись, міцно зав’язав очі чорною пасмугою тканини та зв’язав за спиною руки. Відчула вдячність. Дивитися на встелене соломою днище корзини малоприємно.

Заспокійливим жестом провів долонею по шиї, але його пестощі більше не вводили її в оману. Вона чекала. Він помасажував шию, але вона розуміла, що його пальці шукають зручного місця для удару.

Запала тиша. Вона відчувала, як заворожено дивиться він на неї, на її похилену постать, оголену шию і зволікає з ударом. Врешті-решт, почула:

— Готова?

Вхід.

— Так — відповіла.

Останній коридор.

— Тоді читай молитву, тільки не голосно.