Ніхто не обзивається на голос Марусі. Коли ні – хтось таки обізвався: гу! Вона глядь набік, аж недалеко від неї ходить собі і буцім рве квітки якийсь парубок у білій свитці, підперезаний червоним поясом.
– Біг на поміч! – сказав, підійшовши к Марусі.
– Спасибі! – зашарілася Маруся, бо по сьому парубкові у неї кріпко боліло серце – вона не раз його бачила в церкві, й він прийшовся їй по серцю.
– Що се ти одна тут ходиш? – спитав парубок.
– Ні, нас тут дівок багато, та тілько, видно, я далеко од їх відійшла.
– А як же тебе звуть?
– Марусею. А нащо тобі знать, як мене звуть?
– Да так. Я хочу знать, бо ти, бач, така гарна, що якби ти була моєю жінкою, тоді б я став найщасливішим чоловіком і для мене ти була б наймилішою в світі.
– Се ти, може, обманюєш мене і хочеш насміятися над дівкою?
– А невже б ти була согласна вийти за мене?
– Дак що ж тут за диковина… – відказала Маруся, радіючи, що парубок напоменув їй сам об сім.
– Тоді зроби мені таку ласку та й візьми оції квіточки, котрі я для тебе нарвав.
– Спасибі тобі! – сказала Маруся, узявши від нього квіти, а опісля: – Як-бо тебе зовуть?
– Мене зовуть Грицьком, а прозивають Перепеченком… Ох, Марусю, якби ти знала, як давно вже я тяжко зітхаю по тобі і не раз хотів признаться в своїй любові, та ніде не бачив саму. Я ж бо недавно приїхав з Дону. Я зостався сиротою і нічого не мав, тільки трохи польця та скотинки. Дак я і рішився спершу іти на Дон, щоб там заробить копійчину. Біг мені поміг, я заробив рублів сотень п’ять і тепер вернувся додому, щоб скупити худібчину, а там прохати твоєї руки. Скажи ж мені, чи не противно тобі се слухать?
– Ти мене кривдиш, Грицю, такими словами… Адже й мене давно вже болить серце по тобі. Іще торік у первий раз, як я побачила тебе у церкві, дак ти мені тоді найкращим ізо всіх показався. Із тієї пори я тілько й думала, що об тобі.
Грицько обняв дівчину й поцілував.
– Клянусь тобі, Марусе, бути вірним і любити тебе, поки сира земля не розлучить нас з тобою. Тепера, моя голубко, я буду старатися, щоб придбати худібчину, а там, як Біг пошле здоров’я, пришлю до тебе старостів.
Тут Грицько зняв зі своєї руки каблучку і дав її Марусі, а вона йому дала свою.
Скоро по всьому селу рознісся слух, що Грицько Перепеченко, котрий був сиротою і бідним, тепера глянь скільки надбав усякої худоби: купив поля, коней, волів пару і, мабуть, чи не з десяток овечок. Всі похваляли його, що він таки славний хазяїн, хоч і молодий. І Марусин батько не раз казав, що такого зятя він би дуже хотів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української готичної прози. Том 1» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хома Купрієнко“ на сторінці 6. Приємного читання.
TextBook