Розділ «Іван Барщевський»

– Невже то природа, – спитав я, – додала цим місцинам такий похмурий та дикий вигляд? І яка може бути з того користь?

– В неозорих степах України родюча і щедра земля, але через кліматичні умови часто буває недорід. У цих краях панують вітри і незвичайна спека, сонце випалює не тільки ниви, але і трави в низьких ярах, та так, що немає випасу, і влітку худоба без паші і води. Я працював багато років, копаючи ці ями і рови, саджаючи дерева і кущі, щоби затримати вільгість; і вже багато зробив, вода з мого саду, розливаючись далі, забезпечує потреби околиці і містечка Теплика. Чоловік, який незмінно йде до мети, не тільки землю, але і атмосферу може змінити.

Так оповідаючи, ми вийшли на відкритішу місцевість в другій частині саду і зупинилися біля квадратного ставка, що мав ушир і вздовж біля десяти сажнів, а прозора вода була темно-жовтої барви, наче задимлений топаз.

– Тут формуються мінеральні води, – продовжував розповідь господар, – хоч вони темно-жовтої барви, але прозорі, як найчистіший кришталь, і нема в них тих страшних істот, які можна побачити через збільшувальне скло в кожній краплі звичайної води.

Дізнавшись, що я зібрався до Одеси, господар сказав, що хотів би передати через мене якусь невеличку річ.

– З великою охотою, коли не займе багато місця.

Пан Гайнар покликав до себе хлопця і наказав йому принести чотири маленькі пляшечки і паперові пуделка, згодом повів мене у глиб яру, де у затінку з-під пагорба витікали два чисті струмки, немов дві стрічки з чистого срібла, і за кілька кроків знову ховалися під землею. Спочатку він наповнив дві пляшечки з одного струмка, сипнув якихось порошків – і вода раптово стала сапфірової барви, згодом з другого струмка наповнив інші дві пляшечки, куди сипнув іншого порошку, вода набрала красивої кармінової барви; потім добре закоркував усі чотири пляшечки і подав мені зі словами:

– Коли будеш в Одесі, познайомишся там з панам Рильцем. То чоловік вельми учений, присвятив своє життя дослідженню таємниць природи. Я посилаю йому дві пляшечки цієї кольорової рідини, а дві з такою ж водою візьми собі. Ця вода дуже корисна і велика у ній таємниця ховається. Проте довідаєшся про це не від мене, а від пана Рильця.

Залишивши українські степи, я помандрував на Поділля, а звідти добрався до Чорного моря, до самої Одеси. Відшукавши пана Рильця, я повідомив йому, що привіз гостинець від Гайнара.

– О-о‚ ці кольорові води мені вельми потрібні, – втішився він.

Будинок пана Рильця стояв за півверсти від міста, весь оточений акаціями. У кімнаті, де ми розмовляли, було кілька старих стільців, дві старосвітські дубові шафи і два дубові столи; на одному з них лежали якісь купки різнобарвного піску, кавалки звапнілих раковин, кістки, скелети якихось риб, гадів, звірів та птахів, малюнки страшних почвар, дивних небачених істот; на другому столі – книги у старій і новій оправі. Пан Рилець сказав:

– Ось це моє самотнє житло; за вікні – краєвид бурхливого моря; я люблю тут іноді слухати шум хвиль, дивитися на ці чорні пінисті вали і на гурти білих майок, що злітають у повітря; я люблю читати поезію наших українських пророків. В мене є книжка Богдана Залеського,[4] з яким ніхто не зрівняється в легкості і красі вірша; є чудова народна повість Мальчевського «Марія»;[5] є вірші Гощинського,[6] пісні Падури,[7] повість Костянтина Пйотровського «Юлія Потоцька»,[8] де в страшних, але правдивих малюнках описані козацькі війни. Проте поетів читаю тільки щоби розвіяти печальні думки, а щоденна моя праця – дослідження природи минулого; допомагають мені в цьому купи землі, кістки, скелети, черепи. Кольорова вода, яку ти привіз, мені необхідна. Ось сапфірова – це вода холоду, вона все збирає та стискає; червона вода – вода вогню, вона усе оживляє. Завтра почну випробування, коли тобі цікаво побачити чудеса, приходь до мене, довідаєшся про таємницю вод і чудову їхню міць.

Потім ми довго ще розмовляли з паном Рильцем про Україну, про Гайнара і його сад і про мої мандри Поділлям. Так розмовляли ми до пізнього вечора.

Наступного дня я застав пана Рильця, коли він працював з кольоровим піском і різними кістками, які трощив, перебирав, відокремлював від них якісь частини та розкладав на столі.

– Солоні хвилі, які розбушувалися колись, – сказав він, – вийшли з високих берегів, залили весь простір земної кулі і залишили водяних істот на вічний спомин у товщі землі, у вапнякових скелях і на високих горах. Учені, зустрічаючи це диво, бачать сліди минулого життя і заглиблюються у таємницю буття, намагаючись витлумачити ці ієрогліфи; час міряють вони тисячоліттями; сягаючи в саму сиву давнину. Але даремні їхні старання: глибінь землі, гори та скелі – це трупи минулих сторіч, холодні і німі, вони не розкажуть їм ні про початок, ні про поступ віків, ні про зміни в житті, ні про кінець свій. Щоби побачити загублений світ, треба воскресити, оживити і дослідити його таємниці, знайти початок і кінець усього. У кожну епоху природа – непрочитана книга; щасливий, хто добре роздивився світ, у якому живе, і воскресить частку минулого.

Згодом пан Рилець підвівся зі стільця, запалив дві свічки, вийняв із шафи скляні слоїки різних форм, порошки поклав на стіл (одні з них були з якимсь металевим блиском, інші – з кришталевим, ще були сірі, чорні, червоні) і сказав мені:

– Тепер будемо досліджувати таємницю та силу кольорових вод, що ти привіз мені від пана Гайнара: побачиш їхню силу, побачиш диво воскресіння істот, які тисячі років лежали непорушно у своїх скелястих могилах; побачиш і тих, кого людське око не помічає, а мікроскопи ледве тільки помічають їхні рух та форму.

Сказавши це, він вийшов за двері і за хвилю повернувся з хлопчиною.

– Це мій слуга, глухий і німий, – пояснив господар. – Загалом, мені саме такий і потрібен: не чує моїх розмов і не розкаже тим, кому це не треба знати; я радий, що знайшов собі такого помічника.

Він наказав хлопцеві наповнити водою наготовлений посуд, а згодом почав досліди. Спочатку поставив на стіл миску, в якій була солона морська вода і дві запалені свічки; я підступив ближче, щоби краще бачити. Учений сипнув до миски жменю потовченого вапняку, який складався зі скам’янілих раковин та дрібних морських істот. Якийсь час він мовчки вдивлявся у воду, змішану з вапном, потім влив туди декілька крапель сапфірової води – і в мисці неждано заворушилося, заклекотіло; за кілька хвилин він додав туди краплю червоної води і промовив: