Розділ «Володимир Росковшенко»

– Де ж я тобі їх візьму? Звідки мені знати, куди ти їх загилив? – скипіла баба.

– Нема! От тобі на! Ні шапки, ні свитки! Оце халепа! – зітхнув Тиміш і поплуганився додому.

– Пропив, собачий син! – голосила жінка, плентаючись за ним услід.

– Мовчи, жінко, ти того не знаєш, що я знаю, – спокійно, але суворо відказав Тимко.

Наступного дня у тому ж шинку він розповідав кумові свою нічну пригоду.

– А бачиш, не послухав мене. Тепера мусиш до сповіді піти.

– А щоб я так жив, як у жида ще що-небудь куплю! – клявся Тимко.

– Оце що правда, то не гріх, – кивав поважно головою Грицько.

І ще довго зимовими вечорами розповідав на селі народ про те, як Тимко мало не потрапив чортові в лапи.