Ясько тяжко зітхнув, почухав потилицю і став розповідати.
– Перед п’ятьма неділями ішов я з Гузарівки до себе. А тут на Гримаках приступило щось до мене і перекинуло мною клубком по земли. Я встаю і дивлюся, а ту стоять переді мною два панки – на виду чорні, як вугіль, в чорних жупаниках і кашкетах і курять люльки на цибухах. Один із них наставив до мене мішок, побренькотів ним ніби грішми і каже: «Ану, Яцьку, устроми руку в мішок». Я перестрашився і кажу: «Я не хочу знати, що є в чужих мішках». За тим словом витяг панок із мішка повну жменю сороківців і каже: «Бери, коли даю! Буде за що пити, доки життя!» Я сказав: «Пий собі сам за тоє, коли хочеш, а я маю, Богу дякувати, за що пити».
Тоди перекинуло мною знов по снігу. Коли ж вкінці станув на ноги, налив один панок із фляшки горілки, випив до мене, налив другий раз, дав мені, і я, котрий не злакомився на його гроші, забувся тепер і випив. Тоди почався свист і буря, мене напав лячний мороз і я утік додому в село.
Скидаючи вдома кожуха, дивлюся, а за поясом є якийсь срібний гріш. Чудуюсь і пригадую собі, звідки він там взявся, але не можу того пригадати. Ніщо иншого, лиш чорний панок силою там його мені вложив. Я сховав того ренського до калитки і запхав під західний ріг хати.
Колись-то запукали панки до вікна, як тоє і всі в хаті виділи. Я вийшов, а вони кажуть: «Чого ти не береш того срібного в хату?» Я кажу: «Як хочете, то я вам дам і два, і три срібних, лиш відчепіться. Геть з обори!» Тоди пішли вони, а котрогось вечора запукали знову. Я вийшов, а вони знову свого жадають. Думаю собі: за тим грошом втиснеться таки нехристь до хати. Аж тут вийшов на обору Семко і панки зникли. Тепер, коли уже срібного нема на розі хати, може і буде біді кінець.
– І що? Чи настав уже кінець тій біді? – спитав священик.
– Правда, що уже такої великої біди не було, но пукала все ще якась нужда не раз до вікон, – озвався Семко. – Тому не хочу я їхнього кметівства. Менше вкушу, скорше ликну. Піду від них, хоч би мені прийшлося і як бідувати.
– Ану ходімо, – сказав священик, – подивимося, чи не заховався ваш ренський, а ви думаєте, що його нема.
Ставши на розі хати, священик вийняв з кишені фляшечку свяченої води і, кроплячи нею, велів усім проказувати молитви. Враз знявся вихор і закрутився у верхах дерев, загудів, застогнав, вдарив у стіни хати, але в той сам час під підвалинами хати спалахнув вогник і всі побачили срібний гріш, що палав білим полум’ям. Священик хлюпнув на нього свяченою водою і гріш підскочив, викотився на подвір’я і, перекинувшись на жабу, голосно зойкаючи, пострибав геть і зник десь на дорозі.
– Ото маєте науку, Яцьку, – промовив священик, – як з нечистою силою горілку пити. Мусите взятися за розум, бо лиха завдасте не лиш собі, а й жоні. А ви, Семку, більше не маєте чого відокремлюватися. Вже ваші гості вам не будуть набридати.
На тім та пригода й скінчилася. Яцько за розум таки взявся, але по-своєму: пив собі в хаті, коли хотів, а по шинках уже не тинявся. Семко зостався на обійсті і далі успішно провадив господарство.
Григорій Данилевський
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української готичної прози. Том 1» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Іван Гавришкевич“ на сторінці 7. Приємного читання.