Розділ «Дара Корній Зірка для тебе»

Мабуть, ти лиш знаєш правду!

Спалах. Мить прозріння чи прокидання. Світло, багато-багато світла. А тоді мить згасання, повного, і… Затемнення.

Сергій відкриває очі в кімнаті, залитій сонцем. Усе навколо просто горить у його променях. І наче з неба знайомий рідний голос:

Нема під сонцем чорних кольорів.

І сірих кольорів нема в природі.

Колись веселкою

навіки світ розцвів,

і колір радісно

цим світом верховодить.

Голос та біла стеля замість неба. Отже, він лежить у кімнаті. Поруч, майже над вухом, зліва, щось кволо попискує — «пі-пі-пі», вплітаючись набридливою мухою в плин поетичних слів:

Говорять, що дерева взимку голі,

пусті і чорні — наганяють сум.

Неправда! Не кажіть такого, годі!

Їх одяг — повний кольорових дум:

руді, зеленкуваті, золотаві,

бордо, рубін, пастельно-ніжний беж!

Вдягнуть у крони хмари кучеряві —

або ж запнуться небом, що без меж.

А завтра понеділок, і йому на роботу. Але як він туди піде? Господи, яка там робота? Він зараз десь? Де? Можливо, на тому світі. Вона нарешті забрала його до себе? Куди?

Ви придивіться, прошу, придивіться!