Розділ «Дара Корній Зірка для тебе»

ТЕБЕ!

Я так прагнула —

тільки любити!

У залі стояла тиша. Ніхто не аплодував і не перешіптувався. Усі мовчали, наче очікували чогось.

Вона продовжувала. Їй, напевно, було байдуже, як сприймають те, що вона говорить, люди, які начебто тямлять у поезії, які нібито мали б або підтримувати, або навпаки. Зал мовчав, наїжачено слухав:

Хай сніг впаде на вичорнілий світ,

де змерзлий терен накошлатив брови,

де, як душа, калина одболить

й проступлять на морозі краплі крови.

Старі шпалери вітер позривав.

І мокнуть у калюжах жовті клапті.

Там, де горів вчорашній карнавал,

так тихо, так спокійно стало раптом.

Сергій весь напружився, натягнувся, мов струна. Вона говорила для нього. Він це відчував.

Хай сніг впаде. Бо вибухне душа!

Її замордували дні вулканні.

І білій тиші білого вірша

напишеш ти просвітлено.

О, панно,

о, душенько, о, квіточко моя!